Подагра – хронічне захворювання з порушенням сечокислого обміну – підвищеним рівнем сечової кислоти в крові (гіперурікемія). Характерним клінічним симптомом захворювання є рецидивуючий приступ гострого артриту з локалізацією в першому плюснефаланговому суглобі (інші суглоби вражаються рідше). Частіше подагрою хворіють чоловіки, пік захворюваності в 40-50 років, у жінок – після 60 років.

Норма сечової кислоти : діти до 14 років – 120 – 320 мкмоль/л, жінки – 150 – 350 мкмоль/л, чоловіки – 210 – 420 мкмоль/л.

«Еволюція» подагри:

• Від чого лікуються – від гострих приступів подагри.
• Від чого інвалідизуються – від вторинного остеоартриту й деформації суглобів.
• Від чого помирають – від наслідків ураження нирок (хронічна ниркова недостатність), інфаркти, інсульти на фоні артеріальної гіпертонії та гіперурікемії.

 До факторів ризику подагри належать:

• Вік: чоловіки > 40 років, жінки в постменопаузі.
• Ожиріння: ризик подагри збільшується в 4 рази при ожирінні.
• Гормональний фон: пізній розвиток подагри у жінок пов’язаний з урикозуричним ефектом естрогенів.
• Надлишкове вживання щоденно м’яса та морепродуктів збільшує ризик розвитку подагри на 20%.
• В осіб, котрі щоденно вживають > 50 г алкоголю, частота розвитку подагри в 2,5 рази вища, ніж у осіб, які не вживають алкоголю.
• Вживання солодких газованих напоїв на 85% підвищує ризик подагри.
• Лікарські препарати, які викликають гіперурікемію: циклоспорин, тіазидні та петльові діуретики, аспірин, саліцилати, етамбутол.
• До гіперурікемії призводить метаболічний синдром, гіпертонія, серцева недостатність.

 При підвищенні рівня сечової кислоти в крові вражаються хрящові тканини суглобів, що спричиняє біль і формування тонусів (подагричних вузлів).

Виділяють гострий подагричний артрит і хронічний. При гострому подагричному артриті біль з’являється раптово, інтенсивність наростає, як правило, в одному суглобі, з припухлістю, почервонінням шкіри над суглобом, порушенням функції, іноді з підвищенням температури тіла. Приступ розвивається вночі або в ранішні години, продовжується 1-10 днів (за відсутності адекватної терапії) і припиняється.

Провокує приступ травма, велика кількість м’ясної їжі, особливо у поєднанні з алкоголем, хірургічні втручання, прийом діуретинів.

Вражається перший плюсневофаланговий суглоб ступні. Період між приступами може тривати від 1-го року до 10-ти.

При хронічному перебігу утворюються кристали (тофуси) підшкірно, внутіршньошкірно і в інших органах. Різної форми вузлики формуються на розгинальних частинах передпліччя, на ліктях, вушних раковинах, в області ахіллового сухожилля, на повіках, язику, гортані та в серці (виникає порушення провідності і дисфункція клапанного апарату серця).

При хронічному перебігу характерно прогресуюче ураження суглобів з деформацією, ураження нирок з утворенням камінців (нефролітіаз) й уратна нефропатія, що може призвести до розвитку ниркової недостатності.

 Лікування включає як медикаментозну терапію, так і немедикаментозну.

Медикаментозна терапія визначається особливістю клінічного перебігу подагри, включає препарати для зняття гострого приступу (нестероїдні протизапальні препарати) і зменшення рівня сечової кислоти (колхіцин, аллопуринол), призначається виключно лікарем.

Немедикаментозне лікування включає зміну стилю життя, зменшення ваги, збільшення фізичної активності, відмову від паління та вживання алкоголю, регулярний контроль рівня сечової кислоти в крові, дотримання дієти.

 Дієтичні рекомендації: калорійність – 2570 ккал, білків – 80 – 90 г, із них 50% тваринного походження, жирів – 80 – 90 г, із них 30% рослинних, вуглеводів – 350 г. Рідини – до 2 – 3 літрів на день, солі – до 5 г, дробне 5-6 разове харчування. Їжа мати бути збагачена вітамінами С, Р, РР, В2, В6.

 У період загострення протягом 1-2 днів дозволяється відвар шипшини, овочеві, фруктові, ягідні соки, лужні мінеральні води, слабкий чай з лимоном. На 3-й день – молочно-рослинна дієта.

 У період ремісії: 1-2 рази в тиждень розвантажувальні дні – фруктово-овочеві (1,5 кг дозволених овочів та фруктів ), сирно-кефірні (400 г нежирного сиру + 500 г кефіру), кефірні (1-2 літри).

 ПРОДУКТОВИЙ НАБІР ПРИ ПОДАГРІ

Дозволено:

• Супи вегетаріанські (овочеві, круп’яні), холодні (окрошка), молочні, фруктові.
• Молочні продукти: молоко, кисломолочні продукти, сир домашній (рос. «творог»), сметана, негострий твердий сир.
• Крупи, макаронні вироби.
• Овочі в необмеженій кількості (ікра кабачкова, баклажанова, страви з картоплі).
• Фрукти, сухофрукти і ягоди.
• Солодкі страви: нешоколадні цукерки, варення, мед, мармелад, пастила, зефір, креми, морозиво.
• Напої: зелений чай, неміцна кава з молоком, відвар шипшини, соки фруктів, ягід, овочів, морси, киселі, квас, компот із брусниці, журавлини.
• Лужні мінеральні води («Нафтуся», «Боржомі», «Поляна Квасова», «Лужанська»).
• Соуси: томатний, сметановий, молочний; прянощі: лимонна кислота, ванілін, лавровий лист, кориця.
• Приправи: оцет, лимонний сік.
• Хліб пшеничний і житній сірий, випічка з висівками.
• Оливкова, лляна олія, вершкове масло, коров’яче пряжене.
• Сало, свинячий жир, кров’яна ковбаса.

 Обмежено:

• Відварене м’ясо (150 г до 2-х разів на тиждень), курка, кролик, яловичина, баранина.
• Відварена риба нежирна (до 2-х разів на тиждень).
• Зелена цибуля, петрушка, спаржа, селера, редис, баклажани, помідори (2-3 шт. в тиждень).
• Консервація та маринади, соуси (кетчуп, томатна паста) й прянощі.
• Горіхи – кедрові, мигдаль, фісташки, лісовий горіх, соняшникове насіння.
• Вироби зі здобного тіста, білий хліб.
• Міцний чай, кава, какао.
• Слива, авокадо.
• Яйця (1 в день) у будь-якій кулінарній обробці.
• Солоні та гострі сири.

 Виключити:

• М’ясо молодих тварин (а також печінка, нирки, мозок, язик), копченості, консерви, холодець.
• Жирна, солона, копчена риба, рибні консерви, ікра рибна, заливна риба.
• Бульйони, навари, екстракти, супи: м’ясні, грибні, курячі, рибні.
• Щавель, шпинат, цвітна і брюссельська капуста, салат, ревінь, гриби.
• Прянощі, перець, хрін, гірчиця.
• Спиртні напої (особливо пиво, вино, коньяк).
• Кремові торти, шоколад, какао, тістечка.
• Продукти, що містять консерванти: консерви, соки, солодкі газовані напої.
• Бобові: чечевиця, горох, боби, квасоля, спаржа, соя.
• Маслини, інжир, виноград і продукти з нього (родзинки, вина, коньяк).

Ацетонемічний синдром (АС) – це специфічна реакція організму дітей, як правило дошкільного і молодшого шкільного віку, в основі якої лежить порушення обміну кетонових тіл.

У медицині розрізняють первинний і вторинний АС.

 При вторинному варіанті на перше місце виступають прояви основного захворювання (найчастіше це цукровий діабет, тиреотоксикоз, черепно-мозкова травма, тривале голодування).

 Труднощі для батьків викликає саме первинний (ідіопатичний) АС. Він зустрічається у 4-6% дітей віком від 1 до 12-13 років, частіше худорлявих, з підвищеною збуливістю, швидкою стомлюваністю і порушенням сну. Провокують такий стан вірусні інфекції, харчові навантаження, психоемоційний стрес.

 Основні клінічні прояви АС:

• неспокій і збудження;
• сухість і блідість шкірних покривів з характерним рум’янцем;
• переймоподібні болі в животі;
• нудота, блювання протягом 1-5 днів;
• підвищення температури тіла до 37,5 – 38,5ºС і вище;
• наявність в сечі, блювотних масах і повітрі, що видихається, запах ацетону.

 Наявність кетонів у сечі:

+/-, +     стан легкої важкості: допомога може надаватися в домашніх умовах.

++    стан середньої важкості: при достатньому досвіді батьків заходи надаються в домашніх умовах; якщо ж такий стан виник уперше – батькам слід звернутися до лікаря за медичною допомогою.

+++       важкий стан: дитина потребує госпіталізації.

 Якщо криз виник вперше, необхідно звернутися до лікаря, який надасть необхідні рекомендації. Надалі батьки можуть визначати стан дитини самостійно та надавати первинну допомогу при АС легкого ступеню важкості. У цьому їм допоможуть тест-смужки для визначення кетонів у сечі дитини в домашніх умовах, які дозволяють за 1 хвилину визначити ступінь важкості і вибрати оптимальну тактику дії.

 Рекомендований раціон дитини при АС:

1-й день:

1. Вживання рідини дрібними порціями:

• мінеральна вода без газу (краще лужна – «Боржомі», «Поляна Квасова»);
• розчин регідрону, ORS 200 (аптеки відпускають без рецепту);
• відвар сухофруктів.

 За добу розрахунок: 120 мл/кг ваги дитини.

 Заборонено вживання великої кількості рідини – це може спровокувати повторне блювання!

 Мікроклізма з лужним розчином (1ч. л. соди на склянку прохолодної води) – виводить кетони з організму, сприяє зниженню температури.

2. Голодування протягом першої доби.

 З 2-го дня:

Овочевий суп, рисова каша, печиво, сухарики – годуємо часто, невеликими порціями

 Обов’язковим є дотримання дієти в періоди між нападами:

 Перший тиждень:

— кисломолочні продукти;

— яйця;

— картопля;

— овочі;

— фрукти.

 З другого тижня додаємо:

— яловичину;

— нежирну свинину;

— рибу;

— крільчатину;

— каші з круп.

 Рідина, яку потрібно вживати в цей час: морси (смородина, журавлина), зелений чай, компот із сухофруктів.

 15 продуктів, що категорично заборонені при АС:

Бульйони, телятина, жирна свинина, качка, печінка, нирки, ковбаси, оселедець, шпинат, щавель, зелена квасоля, цвітна капуста, бобові, ківі, сметана.

Інфекції сечових шляхів – це патологічні стани, зумовлені інфікуванням сечовидільного тракту патогенною або умовно-патогенною мікробною флорою, яка спричиняє його запалення.

Сечові шляхи складаються з двох частин – верхньої та нижньої. Верхня частина включає нирки, ниркову миску й сечоводи, нижня частина складається із сечового міхура та сечовипускального каналу (уретри). Якщо мікроорганізми вражають лише сечовипускальний канал, розвивається уретрит.У разі потрапляння інфекції у сечовий міхур виникає цистит. На практиці всі інфекції нижніх сечових шляхів часто називають циститом, оскільки неможливо визначити, яка частина з них уражена, а лікування в обох випадках однакове.

Цистит є однією з найпоширеніших бактеріальних інфекцій, що розвиваються у 5-7% населення, і здебільшого має безсимптомний перебіг. Поширеність циститу в нашій країні досить висока – близько 1000 випадків на 100 тис. населення щорічно.

Цистит частіше розвивається у хлопчиків віком до одного року, що пов’язано з високою частотою вроджених аномалій сечових шляхів. У старшому віці циститом хворіють особи жіночої статі у співвідношенні 1:6 – 1:10. Це можна пояснити тим, що у жінок уретра дуже коротка (її довжина близько 2,5 – 3 см), розміщена над піхвою (часто травмується під час статевого акту) та близько до анального отвору. Протягом життя 50% жінок переносять хоча б один епізод циститу. Іншими чинниками ризику розвитку циститу, окрім жіночої статі, є вагітність, похилий вік, наявність цукрового діабету, травм спинного мозку. Слід мати на увазі, що після настання клімаксу тканини уретри стають менш стійкими до інфекцій. На тлі зменшення продукції естрогену вони втрачають еластичність, слизова оболонка уретри потоншується, відстань між піхвою та уретрою стає коротшою, що спричиняє міграцію інфекції. У той же час з настанням клімаксу сечовий міхур втрачає еластичність, а м’язи та тканини, що підтримують його, слабшають.

Найчастіше збудниками циститу стають умовно-патогенні мікроорганізми, які є представниками нормальної мікрофлори травного тракту, прямої кишки та поверхні тіла. Інколи цистит безпосередньо пов’язаний з інфекціями статевих органів (уреаплазменними, мікоплазменними).

 Чинники розвитку циститу:

1. затримка і застій сечі;
2. переохолодження організму (місцеве та загальне);
3. вживання прянощів, копчених продуктів, алкогольних напоїв;
4. порушення правил особистої гігієни;
5. наявність запальних процесів у верхніх сечових шляхах (захворювань нирок – пієлонефриту);
6. вроджені аномалії, камені у сечових шляхах;
7. часті статеві контакти, використання сперміцидів, часта зміна статевих партнерів.

Значна кількість пацієнтів з ознаками циститу не звертаються за медичною допомогою, займаючись самолікуванням. Це призводить до хронізації інфекції та підвищення частоти ускладнених форм захворювання.

 Симптоми циститу:

1. часте сечовипускання (кожні 5-10 хв.), у тому числі у нічний час;
2. інтенсивні позиви до сечовипускання;
3. відчуття печіння або болючість під час сечовипускання. Біль звичайно локалізується вище лонної кістки та у нижній частині спини;
4. біль під час статевого акту;
5. зміни в сечі (помутніння, в 30% випадків – домішки крові);
6. у деяких випадках – лихоманка, пропасниця та нудота.

За наявності цих симптомів слід звернутися до лікаря.

 Діагноз циститу встановлюють за наявності вищеперелічених скарг та на підставі результату загального аналізу сечі (велика кількість лейкоцитів, слизу та бактерій). Для виключення виразки, пухлини і нориці сечового міхура при хронічному процесі іноді проводять цистоскопію.

 Рекомендації для профілактики циститу:

1. Дотримуйтеся правил особистої гігієни. Правильно використовуйте туалетний папір після випорожнення кишківника – у напрямку спереду назад. Приймайте душ 1-2 рази на день, ретельно промиваючи ділянку промежини милом та водою. Для туалету статевих органів використовуйте гелі й мило, що мають нейтральний рН. Уникайте носіння нижньої білизни, що тисне. Регулярно замінюйте тампони та гігієнічні прокладки під час менструації, оскільки оптимальною умовою єдля розвитку мікроорганізмів є тепле і вологе середовище.
2. Вживайте достатню кількість рідини – 6-8 склянок звичайної води на добу.
3. Спорожнюйте сечовий міхур одразу після появи першого позиву до сечовипускання
4. Пийте журавлинний сік. Його ефективність для профілактики та лікування циститу доведена результатами наукових досліджень. Компоненти журавлинного соку попереджають проникнення мікроорганізмів у стінку сечового міхура. Журавлинний сік протипоказаний у випадку, якщо ви постійно приймаєте непрямі антикоагулянти (варфарин, синкумар).
5. Вживайте більше овочів та фруктів. Обмежуйте вживання жирів – жирна їжа сприяє збільшенню лужності сечі, яка зумовлює розмноження та ріст бактерій.
6. Обмежуйте вживання алкогольних напоїв. Алкоголь призводить до зневоднення організму та спричиняє підвищення концентрації сечі.
7. Обмежуйте вживання гострих страв та кофеїну. Вони можуть справляти подразнювальну дію на уретру, створюючи сприятливе середовище для проникнення та розмноження мікроорганізмів.
8. Обговоріть з лікарем можливість призначення замісної гормональної терапії після настання клімаксу.
9. Перед статевим актом намагайтесь повністю спорожнити сечовий міхур, оскільки це знижує ймовірність його травматизації. Не менш важливо спорожнювати його після статевого акта. Якщо ви пов’язуєте загострення циститу зі статевим актом, обговоріть з вашим лікарем профілактичні заходи та дотримуйтесь їх.

Дотримання правил особистої гігієни, правильне харчування, виконання медикаментозних рекомендацій попереджують розвиток хронічних інфекцій сечових шляхів та їх ускладнень.

 Рекомендації для пацієнтів з запальними захворюваннями нирок та сечовивідних шляхів

 Рекомендації уролога:

• Після перенесеного запального захворювання нирок і сечовивідних шляхів, згідно з рекомендаціями уролога, періодично робиться загальний аналіз сечі, загальний аналіз крові, а також за необхідності аналіз сечі за Нечипоренко, бактеріологічне дослідження сечі.
• Диспансерний облік – протягом 3 років. Після оперативного лікування цей термін збільшується до 5 років. 1 раз на 6 місяців роблять загальний аналіз сечі, бактеріологічне дослідження сечі з антибіотикограмою. 1 раз на рік – УЗД нирок і сечовивідних шляхів, РСГ (реносцинтиграфія) за необхідності.
• Виключення переохолоджень, важких фізичних навантажень, профілактикагострих респіраторних захворювань, своєчасне лікування ЗПСШ (захворювання, яке передається статевим шляхом) і позаниркових інфекційно-запальних вогнищ (карієс, тонзиліт, гайморит, фурункульоз та ін.).
• Дієтичне харчування.
• У комплекс реабілітаційного протирецидивного лікування необхідно включити рослинні препарати, з тривалістю прийомутерміном до 2-х місяців
• Санаторно-курортне лікування (Трускавець, Сходниця, Гусятин, Сатанів).

 Фітотерапія

Для підвищення ефективності антибактеріальної терапії препарати рослинного походження призначають як у гострий період захворювання, так і під час профілактики рецидивів.

• лікарські рослини з антисептичною та протизапальною дією: мучниця звичайна, листя брусниці, ромашка лікарська, квіти безсмертника, тополя чорна, ялівець, коріння лопуха великого
• лікарські рослини з переважно діуретичною дією: нирковий чай, ягоди шипшини, бруньки та листя берези, петрушка (коріння, насіння), насіння кропу, солодка гола.

 Використовують як окремо взяті лікарські трави, так і їхні суміші.

 У випадку хронічного пієлонефриту найбільш ефективним є курсове лікування зі зміною антибіотика кожні 10 днів (на першому етапі).

При стиханні активного запалення використовують тільки лікарські рослини протягом 15-20 днів. Далі йде чергування 10-денних циклів прийому хіміопрепаратів і фітотерапевтичних етапів (20 днів).

При стійкій клініко-лабораторній ремісії (тривала відсутність скарг з боку хворого і нормалізація показників аналізів крові, сечі) переходять на лікування тільки лікарськими рослинами, використовуючи переривчасті курси (протягом 1 – 1,5 року).

 ДІЄТОТЕРАПІЯ

Що таке алергія? Алергія – це патологічна надмірна реакція (чутливість організму людини) на певний подразник (речовину), що виникає при повторній зустрічі з ним. У здорових людей такий подразник (речовина) не викликає подібних реакцій. Речовини (подразники), що здатні викликати алергію називають алергенами. Перелік таких речовин, відомих сучасній науці, зростає з року в рік.

 ЛІКУВАННЯ АЛЕРГІЇ.

На сьогодні день не існує жодного стовідсотково ефективного способу лікування алергії. Це пов’язано зі складністю імунної системи людини й тих змін, що в ній відбуваються.

Проте найбільш ефективним із відомих нині методів лікування алергії є алерген-специфічна імунотерапія (АСІТ, алерговакцинація). Цей метод лікування має ряд переваг порівняно з іншими видами лікування. Так, алерговакцинація – єдиний метод лікування алергії та алергічних захворювань (бронхіальна астма, алергічний риніт та інші), який здійснює вплив саме на імунологічну природу алергічного запалення, тобто усуває основну причину симптомів алергії та астми, на відміну від антиалергічних ліків, які впливають лише на алергічні прояви.

АСІТ показано пацієнтам від 5 до 50 років, що страждають, перш за все на респіраторну алергію. Це алергія на пилок, плісняві гриби, кліщів, побутовий пил та інші побутові алергени, що мають такі нозологічні прояви:

• Поліноз, сезонний алергічний риніт та /або кон’юнктивіт;
• Цілорічний алергічний риніт та/або кон’юнктивіт;
• Атопічна бронхіальна астма

 АСІТ є особливо ефективною для профілактики серйозних алергічних реакцій на укуси бджіл (при інсектній алергії).

АСІТ є ефективним рішенням і значно полегшує перебіг як основного, так і суміжних захворювань у хворих при збігу астми із захворюваннями ЛОР-органів, ендокринними, серцево-судинними, гастроентерологічними захворюваннями й неврозами.

Якщо Ви відчуваєте, що симптоми алергії та бронхіальної астми недостатньо добре контролюються лікарськими препаратами і Ваша потреба в протиалергенних ліках є досить значною, Вам варто проконсультуватися зі спеціалістом. Професійний лікар-алерголог зможе визначити можливість і необхідність проведення аллерген-специфічної імунотерапії (алерговакцинації). Наголошуємо, що проводити АСІТ має право лише спеціаліст-алерголог.

 Корисні поради, якщо у Вас поліноз:

• Намагайтеся менше бувати на сонці. Прогулянки краще здійснювати в вологу погоду, коли пилок прибився до землі.
• Підкоригуйте режим дня: пік «викиду» пилку доводиться на період від 5 до 11 ранку, тому плануйте тривале перебування на вулиці на інший час.
• За можливості не виходьте з дому в сухі вітряні дні, коли пилку особливо багато в повітрі.
• Провітрюйте приміщення відразу після дощу.
• Якщо Ви живете на дачі, то на відкриті вікна і двері бажано повісити добре змочені простирадла або марлю в декілька шарів.
• Не сушіть білизну на вулиці: на неї осідає пилок.
• Щодня робіть вологе прибирання.
• Приймайте душ 2 рази на день.
• Після повернення з вулиці намагайтеся одразу вимити волосся.
• Не розводьте такі кімнатні рослини: герань, бегонія, примула, троянда, бузок, плющ.
• Жінкам бажано менше користуватися тушшю для очей, тінями та іншою косметикою.

 Рекомендована дієта при алергії:

 Якщо Ви точно не знаєте причин алергії НЕ РЕКОМЕНДОВАНО ВЖИВАТИ:

• Риба та продукти з неї, ікра.
• Морепродукти: кальмари, креветки, краби і т.д.
• Страви з гуски, качки, індички, курки.
• Копчені м’ясні та рибні вироби.
• Яйця, майонез, оцет.
• Кава, какао, шоколад.
• Гірчиця та інші спеції.
• Хрін, часник, редиска, редька.
• Томати, солодкий перець, баклажани, свіжа цибуля.
• Гриби.
• Цитрусові: апельсини, мандарини, лимони, грейпфрути.
• Горіхи: мигдаль, фундук, арахіс та інші.
• Полуниця, суниця.
• Мед, диня, ананас, ківі.
• Алкогольні напої.

БАЖАНО ОБМЕЖИТИ:

• Цукор – на 25%, сіль – на 30%.
• Хлібобулочні та макаронні вироби з борошна вищого ґатунку – на 25%.
• Кондитерські вироби, солодощі, здобне тісто.
• Цілісне молоко – бажано додавати тільки в каші.

ДОЗВОЛЕНО ВЖИВАТИ:

• М’ясо яловиче, відварне.
• Супи круп’яні та овочеві.
• Масло вершкове, оливкова, соняшникова олія.
• Картопля відварна.
• Каші: гречана, геркулесова, рисова.
• Хліб з борошна другого сорту, висівковий, житній хліб.
• Молочнокислі продукти: сир, кефір, кисле молоко, йогурти без фруктових домішок і цукру.
• Огірки свіжі.
• Кабачки та інші овочі зеленого і білого забарвлення.
• Яблука та інші овочі зеленого і білого забарвлення.
• Петрушка, кріп.
• Кавун.
• Чай.
• Компоти з яблук, слив, вишень, сухофруктів.

Період цвітіння дерев та рослин:

Дієта при алергії на пилок дерев (береза, вільха, ліщина, дуб, в’яз, клен)

НЕ РЕКОМЕНДОВАНО ВЖИВАТИ:

• Мед, горіхи.
• Вишня, черешня, полуниця, яблука, персики, абрикоси.
• Морква, молода картопля.
• Березовий сік.
• Коньяк.
• Рослинні засоби: березові бруньки, вільхові шишки.

БАЖАНО ОБМЕЖИТИ:

• Печиво, цукор, цукерки, варення.
• Шоколад, варення, морозиво.
• Соління, копчення, маринади, копчені ковбаси.
• Холодні напої, алкоголь.

ДОЗВОЛЕНО ВЖИВАТИ:

• Хліб, булочні та макаронні вироби, печиво.
• Каші, запіканки з круп.
• Супи і страви з м’яса: будь-які з нежирної яловичини, телятини, птиці.
• Страви з яєць: будь-які.
• Молоко (у т.ч. ацидофільне), кисле молоко, ряжанка, кефір, сметана, сир некислий.
• Картопля старого врожаю, буряк, редька, редиска, огірки, помідори.
• Квасоля, горох, арахіс.
• Чай, слабка кава з молоком, питна і мінеральна вода.

Дієта при алергії на пилок злакових (лугових) трав (тимофіївка, райграс, лісохвіст, жито)

НЕ РЕКОМЕНДОВАНО ВЖИВАТИ:

• Мед.
• Хліб, печиво, макаронні вироби, панірувальні сухарі.
• Манна крупа.
• Варені і копчені ковбаси, сосиски, м’ясні консерви.
• Замінники кави на пшениці.
• Пиво, віскі, пшенична горілка.

БАЖАНО ОБМЕЖИТИ:

• Цукор, цукерки, варення.
• Шоколад, какао, морозиво.
• Соління, копчення, маринади.
• Холодні напої, алкоголь

ДОЗВОЛЕНО ВЖИВАТИ:

• Супи: нежирні м’ясні, вегетаріанські. Борщ зі свіжої капусти.
• Будь-які страви з нежирної яловичини, телятини, птиці – відварні, запечені чи тушковані.
• Яйця не вкруту, омлет білковий (не більше 1 яйця в день).
• Молоко (у т.ч. ацидофільне), кисле молоко, ряжанка, кефір, сметана, сир некислий.
• Квасоля, горох, чечевиця, арахіс.
• Фрукти й овочі будь-які.
• Фруктові та газовані напої.
• Чай, слабка кава з молоком.

Дієта при алергії на пилок бур’янів (лобода, полин, амброзія)

НЕ РЕКОМЕНДОВАНО ВЖИВАТИ:

• Мед, халва.
• Соняшникова олія, насіння.
• Диня, кавун, персик.
• Селера.
• Трав’яні збори з ромашки, календули та мати-й-мачухи.

БАЖАНО ОБМЕЖИТИ:

• Цукор, цукерки, варення.
• Шоколад, какао, морозиво.
• Соління, копчення, маринади.
• Холодні напої, алкоголь.

ДОЗВОЛЕНО ВЖИВАТИ:

• Хліб пшеничний, сірий та житній, булочні вироби, печиво. Макаронні вироби.
• Супи та будь-які страви з нежирної яловичини, телятини, птиці – відварні або запечені.
• Молоко (у т.ч. ацидофільне), кисле молоко, ряжанка, кефір, сметана, сир некислий. Яйця.
• Картопля, буряк, редька, редиска, огірки, капуста, кольрабі, броколі.
• Квасоля, горох, чечевиця.
• Фруктові та газовані напої.
• Чай, слабка кава з молоком.

Серед інфекційних захворювань особливе місце займають гострі кишкові інфекції: дизентерія, сальмонельоз, черевний тиф, паратифи А і В, холера, харчові токсикоінфекції та ін. Інфекційні хвороби цієї групи спричиняються різними збудниками:  найпростішими, бактеріями, вірусами.

Що ж є спільного між ними? Чому в одну групу увійшли захворювання, появу яких спричиняють мікроорганізми різних біологічних видів? Всю цю групу об’єднує те, що основне місце перебування хвороботворного початку і розвитку хвороби – кишечник людини (чи тварини). Звідси й загальний механізм передачі інфекції, так званий фекально-оральний, при якому збудник з кишечника хворого чи носія інфекції потрапляє у зовнішнє середовище, потім через рот у шлунково-кишковий тракт здорової людини і спричиняє захворювання. В організм людини хвороботворні мікроорганізми можуть потрапляти з їжею, водою, а також заноситись брудними руками і предметами домашнього вжитку.

Які ж ознаки гострих кишкових захворювань? Хвороба проявляється не одразу, а після інкубаційного (прихованого) періоду. При різних кишкових інфекціях він відрізняється : короткий при дизентерії – 2-7днів, при холері – від декількох годин до п’яти днів, при харчових  токсикоінфекціях – декілька годин, при черевному тифі – 7-25 днів, при гепатиті А – від 15 – 50 днів.

Наприкінці прихованого періоду може з’явитися нездужання, слабкість головний біль, відсутність апетиту. Потім починають проявлятися характерні ознаки захворювання: нудота, блювання, болі в животі, рідке випорожнення, інколи з домішкою слизу і крові, підвищення температури. При гепатиті А найбільш характерними ознаками є жовтяничність шкіряного покриву та слизових оболонок, потемніння сечі і т. д.

Успіх боротьби за зниження захворюваності на кишкові інфекції багато в чому залежить від того, наскільки обізнане населення з причинами виникнення та поширення цих захворювань. Підвищення санітарної культури  населення – це величезний резерв подальшого зниження захворюваності на гострі кишкові інфекції.

Сприйнятливість людей до кишкових захворювань доволі висока. Особливо часто вони спостерігаються у дітей, тому що в малят і захисні сили слабші, і гігієнічні навички ще недостатні.

Щоб запобігти появі гострих кишкових захворювань, насамперед необхідно ізолювати хворого, а також виключити можливі шляхи передачі інфекції. У разі настання шлунково-кишкових розладів треба негайно звернутися до лікаря, не вдаючись до самолікування. Кожне захворювання вимагає спеціального, науково обґрунтованого лікування. Тепер розроблено ефективні, інколи дуже складні, схеми лікування кишкових інфекцій, які враховують вік хворого, реакцію його організму на лікувальні препарати, наявність супутніх хвороб, чутливість мікроорганізмів до того чи іншого медикаменту. Лікування кишкових інфекцій (а втім, і всіх інших інфекційних хвороб) має проводитись суворо індивідуально, комплексно, із застосуванням найдоцільніших засобів та методів. А це може зробити лише лікар. Безконтрольне, неправильне вживання антибіотиків та інших антибактеріальних препаратів призводить до того, що в кишечнику гинуть не лише збудники хвороби, а й корисні бактерії (мікрофлора). Хвороба може перейти в хронічну форму з розвитком дисбактеріозу, а це дуже складно піддається лікуванню. Звертатися до лікаря слід при перших ознаках недуги, інакше ускладнюється її перебіг і створюється загроза поширення збудників.

Тільки лікар, і ніхто інший, вирішує: госпіталізувати хворого чи залишити його вдома, де під наглядом медичного персоналу він пройде курс лікування. Інакше мають бути неухильно дотримані правила догляду за хворим, приписані медиками.

Додержання правил особистої гігієни, включаючи регулярне миття рук, ‑ запорука значного скорочення захворюваності кишковими інфекціями. Руки необхідно мити перед їдою, приготуванням  їжі, після кожного відвідування туалету. Проте не всі, особливо діти, вміють правильно це робити. Спочатку руки слід змочити водою, потім намилити їх і розтерти мило до утворення густої піни, далі піну змити. Цю процедуру проробити двічі-тричі. Слід мити не лише тильні й долонні поверхні кистей, а й між пальцями. Бруд з-під нігтів видаляють щіточкою. Якнайретельніше повинні стежити за чистотою рук працівники дошкільних дитячих закладів, а також ті, хто має справу з приготуванням та реалізацією харчових продуктів. Нехтування правилами може призвести до групового захворювання кишковими інфекціями.

Важливе значення в профілактиці гострих кишкових захворювань має виконання санітарних правил приготування  й зберігання їжі, бо саме тут криється джерело небезпеки розмноження хвороботворних мікроорганізмів.

Рекомендується не тримати на кухні нічого зайвого. Бажано, аби кухонні меблі були вкриті пластиком, що легко миється гарячою водою з милом. Стіни на висоту 1,5 метра від підлоги найкраще обкласти плиткою або пофарбувати олійною фарбою – це полегшить їх миття. Для сміття необхідно мати відро з кришкою. Виносити сміття слід щодня, а відро ретельно мити.

Треба мати окремі дошки для обробки сирого м’яса й риби, сирих овочів, для вареного м’яса та риби, для хліба.

Кухонне приладдя і посуд слід мити гарячою водою після кожного приготування їжі, а м’ясорубку після миття ошпарити окропом. Зберігають посуд у недоступному для мух місці.

            Ще до того як продукти опиняться на кухні, треба запобігти  їхньому забрудненню мікроорганізмами, що спричиняють гострі кишкові інфекції. Продукти, які не підлягають термічній обробці (ковбасу, масло, сир, тощо), упаковують окремо від сирого м’яса, риби, напівфабрикатів.

Овочі, фрукти, ягоди, які будуть споживатися в сирому вигляді, слід мити в проточній воді . Продукти, що швидко псуються, зберігають у холодильниках при температурі в камері не вище   +6 с. Існує певний термін їх зберігання, і необхідно його суворо дотримуватись . Так м’ясний фарш можна тримати  в холодильнику не більше як 6 годин; торти тістечка, м’ясні напівфабрикати – 36 годин ; смажені котлети – 24 години; варені ковбаси – 48 годин.

Не рекомендується готувати влітку в домашніх умовах заливні м’ясні та рибні страви.

А в їдальнях та кафе, взагалі, заборонено готувати ці страви в літні місяці. Молоко перед надходженням до торговельної мережі піддається пастеризації, яка різко зменшує кількість хвороботворних мікроорганізмів у ньому. Проте розливне молоко (а тим паче куплене на базарі) слід обов’язково прокип’ятити. У поширенні гострих кишкових інфекцій  не остання роль належить мухам. Перелітаючи знадвору, де вони кубляться в місцях, багатих на органіку (смітники, перегній, нечистоти), до житлових приміщень, комахи сідають на харчові продукти і так заражають їх збудниками хвороб, яких переносять на лапках і черевці. Боротьбу з мухами найкраще розпочинати зі знищення їхніх личинок навесні. Для цього місця можливого виплоду мух 3-4 рази на місяць обробляють карболовою кислотою, хлорофосом або гасом з розрахунку 2-3 літри на 1 м². Щоб перекрити мухам доступ у приміщення, вікна закривають марлею або густою сіткою. Для знищення мух використовують липкі стрічки, мухобійки. Треба пам’ятати, що в чистому приміщенні мухи не затримуються.

Фактором передачі кишкових інфекцій може бути вода, забруднена виділеннями хворого чи носія інфекції. Найбезпечнішою є вода, що подається централізовано водопроводом, бо її піддають очищенню та знезараженню  хлором у нешкідливих для людини дозах. Замкнута система водопроводу виключає забруднення води хвороботворними мікроорганізмами.

Велику небезпеку становить вода відкритих водойм: вона може бути забруднена нечистотами, що скидаються з суден та з каналізаційних труб або змиваються з поверхні ґрунту атмосферними опадами. Під час купання у відкритих водоймах (річка, ставок, озеро і т.д.) намагайтеся не ковтати воду.

Криниці в сільських населених пунктах слід розташовувати якнайдалі від можливого джерела забруднення (на відстані 20-30 метрів від дворових вбиралень, вигрібних ям смітників). Отвір криниці слід щільно закривати  кришкою і брати з неї воду тільки громадським відром.

                                       Пам’ятайте!

 Лише чітке дотримання всіх гігієнічних правил та вимог допоможе уникнути зараження кишковими інфекціями.

Остеоартроз – хронічне захворювання суглобів, що вражає в першу чергу суглобовий хрящ, який, утворюючи суглоб, покриває поверхню кісток. Медичний термін, що використовують в усьому світі, – остеоартрит, але іноді хворобу називають деформуючим остеоартрозом. А пацієнти нерідко використовують прості терміни ‑ «артроз, або відкладення солей». Останнє не зовсім правильно, оскільки при артрозі відбувається не відкладення солей в хрящі, а порушення його обміну. Це призводить до того, що хрящ стає менш еластичним, менш гладеньким, розтріскується. Змінений хрящ погано захищає кістки від навантаження. Це спричиняє виникнення болю, особливо під час рухів, а з часом зменшується об’єм рухів.

Для визначення правильного лікування необхідно, щоб діагноз встановив лікар, адже існує ряд інших захворювань, подібних за проявами, але їх лікування має суттєві відмінності.

Встановлення діагнозу остеоартрозу є сигналом про необхідність зміни сформованих життєвих звичок і правильного виконання лікарських призначень.

Хворі суглоби необхідно берегти від навантажень.

При артрозі суглобів ніг рекомендовано виключити такі види рухової активності як біг, стрибки та присідання. Погіршують стан суглобів і підсилюють болі швидка і довготривала ходьба, особливо по нерівній місцевості, підйом вгору, а також ходіння сходами. Крім того, слід уникати підняття та перенесення важких предметів. При всіх видах діяльності на уражені суглоби діє сила, яка значно перевищує вагу тіла, що є шкідливим для зміненого хряща.

Також необхідно уникати тривалого перебування в одному положенні, наприклад, тривалого сидіння чи стояння в одній позі, сидіння навпочіпки або в зігнутому положенні під час роботи на огороді. Такі пози зменшують притік крові до хворих суглобів, унаслідок чого зменшується і живлення суглоба. При ураженні суглобів рук слід зменшити перенесення ваги, викручування руками громіздкої білизни й інше тяжке навантаження на пальці рук. Необхідно, щоб періоди навантаження на суглоби змінювались періодами спокою, під час яких суглоб повинен бути розвантажений. Під час навантаження в 15-20 хвилин, 5-10 хв. відпочинку. Розвантажувати суглоби ніг необхідно в положенні лежачи або сидячи. Можна зробити декілька рухів в суглобах (згинання, розгинання, «велосипед») для відновлення кровообігу після навантаження. Водночас при остеохондрозі необхідно вести активний спосіб життя, виконувати щоденно спеціальні вправи, що дають можливість сформувати м’язовий корсет навколо суглоба, зберегти нормальну рухливість і достатнє кровопостачання в кінцівці. Дуже добре допомагає зменшити навантаження на суглоби ходіння з паличкою. Якщо турбує права нога, то паличку треба носити в лівій руці і навпаки. Якщо страждають обидві ноги, то корисно ходити з двома паличками одночасно.

Важливо правильно підібрати паличку. Аби правильно визначити висоту палички, треба одягнути щоденне взуття, руки опустити вздовж тулуба. Рукоятка палички при цьому має розміщуватись на рівні основи 1 пальця руки. Іноді, для зменшення болю в колінних суглобах, рекомендовано носити спеціальні наколінники і особливі устілки у взуття (супінатори), які дозволяють підтримувати правильний стан суглобів.

Устілка підбирається індивідуально, оскільки ступня у всіх різна. А неправильно підібрана устілка може скоріше нашкодити, ніж допомогти.

Особливу увагу при остеоартрозі необхідно звертати на взуття. Носіння взуття з широким і низьким каблуком з міцною еластичною підошвою дозволяє «гасити» удар, що поширюється по кінцівці під час зіткнення п’ятки з землею і при цьому травмує хрящ. Важливо, щоб взуття було доволі широким, а верх м’яким. Таким вимогам відповідає спортивне взуття (кросівки).

            У побуті пацієнтам з ураженням суглобів кисті руки важко відчиняти двері звичайним ключем. Це зробити простіше, якщо за допомогою металевого штиря збільшити важіль ключа.

            Якщо складно підводитися зі стільця, необхідно,щоб він був на високих ніжках, а також із підлокітниками, які виступають вперед. Не можна сидіти на колінах, краще встати на коліна і підкласти м’який валик. Під час виконання домашньої роботи загодя зберіть всі речі разом. Це дозволить зменшити навантаження на суглоби, уникнути повторного вставання зі стільця. Виконувати будь-яку  роботу краще сидячи. Якщо необхідно мити підлогу, то робити це слід шваброю, а не з нахилом тулуба.

            Важливим фактором ризику остеоартрозу суглобів ніг є ожиріння. Зайві кілограми збільшують навантаження на суглоби. Зниження ваги на 5 кг зменшує ризик остеоартрозу на 50%. Зміни стилю харчування і дієту необхідно поєднувати з фізичною активністю. Щоб зменшити вагу, дотримуйтесь таких правил:

• Уникайте «невидимих» жирів, які містяться в кондитерських виробах, випічці, пирогах, шоколаді, ковбасних виробах.
• Купуйте тільки пісне м’ясо, зрізуйте з нього весь жир.
• Замінюйте частіше м’ясо на рибу – дуже корисна жирна риба, яка містить омега-3 жирні кислоти.
• Використовуйте достатньо чорного хліба, злаків та круп. У них багато клітковини, від них практично не товстішають.
• У раціоні повинно бути більше овочів, фруктів, ягід.
• Зменште вживання цукру, уникайте продуктів із «прихованим» цукром: його багато в газованих напоях, кетчупі, соусах.

Тепло або холод на суглоб можуть суттєво зменшити біль. Холод в вигляді дрібно-розбитого льоду в рушнику прикладають на суглоб на 10-15 хв. (не довше!!!) щогодини. Тепло на суглоб корисно перед заняттям фізкультурою. Це може бути лампа, грілка або пляшка з гарячою водою. Загалом, рекомендовано не переохолоджувати суглоби, а тримати їх в теплі.

              При остеоартрозі фізичними вправами необхідно займатись в положенні лежачи або сидячи. Енергійні рухи протипоказані. Вікових обмежень для фізичних занять немає.

              Заняття раціонально починати під керівництвом спеціаліста з реабілітації (лікаря ЛФК).

              Після занять в групах, необхідно продовжити займатись вдома. Головний принцип – часте повторення вправ протягом дня по декілька хвилин. Загальні оздоровчі заходи включають ходьбу по рівній місцевості помірним темпом – по 20 – 30хвилин. Головне, не поспішати, оскільки при швидкій ходьбі навантаження на суглоби починає переважати вагу тіла в 1,5-2 рази. Ходіння магазинами з важкими сумками також не сприяє поліпшенню фізичної форми. Заняття плаванням є оптимальним видом спорту при захворюваннях опорно-рухового апарату. Дуже корисна аквагімнастика.

Їзда на велосипеді, крім позитивного впливу на суглоби, приносить позитивний емоційний заряд. Рекомендовано уникати їзди нерівною місцевістю й правильно підбирати велосипед (висоту сідла). Узимку корисно ходити на лижах.

Із корисних методів реабілітації слід відзначити масаж ‑ він покращує самопочуття, знімає спазм м’язів, поліпшує кровопостачання, передачу імпульсів. За відсутності протипоказань масаж повторюють курсами двічі на рік. Санаторно-курортне лікування дозволяє проводити комплексну реабілітаційну терапію, включаючи позитивний вплив лікувальних грязей, ванн, сауни, фізіопроцедур, масажу та лікувальної фізкультури, зняття стресових факторів перебуванням на свіжому повітрі. Санаторно-курортне лікування можна проводити тільки в період ремісії хвороби.

Метою медикаментозної терапії є зменшення симптомів хвороби – зменшення болю та поліпшення рухливості в суглобах. Базисною (основною) медикаментозною терапією є прийом хондропрепаратів, які позитивно діють на хрящ, призупиняють розвиток остеоартрозу та зменшують запалення в суглобі. Для зняття больового синдрому призначають нестероїдні протизапальні препарати в різних формах: таблетки, капсули, мазі, гелі, ін’єкції. Питання призначення медикаментозного лікування вирішує лише лікар. Самолікування може зашкодити Вашому здоров’ю.

Ні для кого не секрет, що надмірна маса тіла – один із показників стану здоров’я людини. Надлишкові кілограми значно підвищують ризик таких серйозних захворювань, як цукровий діабет 2 типу, артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, тому надзвичайно важливо слідкувати за своєю вагою.

 Причини розвитку

Ожиріння виникає тоді, коли споживання калорій перевищує їхнє згорання. Тобто людина або надмірно харчується, або мало рухається, або в неї присутні обидва фактори.

Але чому одні люди їдять багато і не набирають ваги? Все залежить від темпу обміну речовин, на який впливає багато чинників. Насамперед це спадкова схильність, наявність ендокринних захворювань, що призводить до гормональних порушень, нераціональне та надмірне харчування, недостатня фізична активність. Причину ожиріння допоможе встановити та, за можливості, усунути лікар-ендокринолог.

За даними епідеміологічних досліджень, проведених в Україні, близько половини дорослого населення страждають від надлишкової маси тіла, при цьому розповсюдженість ожиріння серед жінок в 1,7 рази вища, ніж серед чоловіків. Серед міських жителів кожен восьмий чоловік і кожна п’ята жінка страждають ожирінням.

Частіше ожиріння виявляють:

• зі збільшенням віку (аж до 64 років);
• у людей із низьким рівнем освіти, невеликими прибутками, професія яких пов’язана з фізичною працею;
• у жінок.

Для визначення ожиріння використовують індекс маси тіла (ІМТ) й окружність об’єму талії, яку вважають показником «центрального» ожиріння та вимірюють на рівні середини відстані між нижнім краєм реберної дуги і верхівкою гребінця клубової кістки.

                           Розрахуйте власний індекс маси тіла

                 Поділіть свою вагу у кілограмах на зріст у метрах, піднесений до квадрату. Наприклад, ваша вага 100 кг, зріст 180 см: 100 кг/(1,8 м*1,8м) = 100 кг/3,24 м²=30,9кг/м², тобто у вас 1 ступінь ожиріння.

                  Класифікація ожиріння за індексом маси тіла (кг/м²):

 ІМТ: 18,4 і менше………………дефіцит маси тіла

ІМТ: 18,5-24,9……………….…нормальна маса тіла

ІМТ: 25-29,9……………………надлишок маси тіла

ІМТ: 30-34,9……………………ожиріння 1 ступеня

ІМТ: 35-39,9……………………ожиріння 2 ступеня

ІМТ: 40 і більше………………. ожиріння 3 ступеня

  Лікування

Провідні спеціалісти в галузі лікування ожиріння рекомендують комплексний підхід до проблеми зниження ваги.

Сучасні програми по боротьбі з ожирінням включають:

• Повне обстеження стану вашого здоров’я та виявлення причини надмірної ваги.
• Розробку індивідуальної програми поступового але стабільного лікування (дієта, фізична активність, медикаментозне лікування).
• Лікування супутніх захворювань.
• Профілактику збільшення маси тіла й підтримку її на досягнутому рівні.

Отже, якщо Ваш індекс маси тіла більше 30кг/м² (для чоловіків) або більше 27 кг/м² (для жінок), у поєднанні з:

• абдомінальним ожирінням (об’єм талії у жінок більше 80 см, у чоловіків – більше 94 см);
• обтяженою спадковістю, що до цукрового діабету, артеріальною гіпертензією, серцево-судинним захворюванням;
• факторами ризику (підвищеним рівнем холестерину, тригліцеридів тощо);
• супутніми захворюваннями (цукровим діабетом 2 типу, артеріальною гіпертензією)

то лікування потрібно розпочинати негайно!

                               Типи ожиріння

• «верхній тип» (абдомінальний по типу яблука) чоловічий, коли відношення об’єму талії до об’єму стегон у чоловіків перевищує 1, а у жінок – 0,85, або об’єм талії у чоловіків перевищує за європейськими мірками – 94см та 80см у жінок відповідно;
• «нижній тип» (по типу груші), жіночий, коли жирові відкладення зосереджені на стегнах та сідницях.

         Абдомінальне ожиріння більш чітко пов’язане із захворюваністю, ніж «нижній» тип ожиріння, чи навіть ступінь ожиріння!

У численних дослідженнях доведено, що «верхній» тип ожиріння тісно пов’язаний з порушенням обміну ліпідів, вуглеводів, пуринів, ризиком розвитку серцево-судинних захворювань, у тому числі інсультів та інфарктів. Крім того, при цьому виді ожиріння значно зростає ризик розвитку цукрового діабету 2 типу, захворювань печінки (стеатогепатиту) та жовчного міхура (жовчнокам’яної хвороби), подагри, захворювань суглобів (артрозів), у жінок – порушення менструального циклу та безпліддя, у чоловіків – зниження потенції та безпліддя, деяких видів раку ( рак молочної залози та матки у жінок, простати у чоловіків, рак печінки, підшлункової залози, колоректальний рак, тощо).

Не втрачайте часу даремно! Якщо Ваш індекс маси тіла перевищує норму – відвідайте лікаря-ендокринолога.

Атеросклероз – це хронічне захворювання артерій,що супроводжується нашаруванням жироподібної речовини – холестерину на внутрішній стінці артерій.

Поширеність атеросклерозу: після 30 – 35років виявляється у 75% чоловіків і 38% жінок,а у  55 – 60 років ці цифри наближаються майже до 100%.

Так історично склалося, що ми, українці,не приділяємо багато уваги  тому, що їмо. У той же час лікарі західного світу стверджують, що від харчування безпосередньо залежить результат лікування, яке іноді може і не знадобитися, якщо контролювати, що і як ми їмо.

Усуваємо першопричину. Ні для кого не секрет, що серцево-судинні захворювання очолюють список найпоширеніших хвороб серед українців. Саме від них гине найбільше наших співвітчизників. Особливо небезпечними є наслідки таких серцево-судинних захворювань, як інсульти та інфаркти. Проте мало хто знає, що основною першопричиною цих тяжких захворювань є атеросклероз – хвороба не менш поширена і небезпечна. При атеросклерозі судин серця відбувається звуження серцевих артерій, серцевий м’яз (міокард) отримує менше крові і,відповідно,менше кисню. При незначному звуженні артерій у стані спокою цього кисню до пори вистачає. При фізичних та емоційних навантаженнях потреба у кисні збільшується, але, оскільки серце його недоотримує, з’являється біль, який є своєрідним сигналом, що серце «обкрадене» киснем. Такий стан називають ішемією. Коли ж кровопостачання ділянки серця зовсім припиняється, розвивається інфаркт міокарда, тобто некроз, омертвіння ділянки серцевого м’яза, на місці якого з часом утворюється рубець.

При атеросклерозі судин головного мозку є три стадії процесу:

На першій стадії  поступово розвиваються погіршення пам’яті, уваги, головні болі, загальна слабкість, але всі ці явища тимчасові – після відпочинку та зміни ситуації вони зникають і на працездатність суттєво не впливають.

На другій стадії головні болі стають затяжними, часто супроводжуються запамороченням, з’являється слабкість, дратівливість, пам’ять продовжує погіршуватися, причому давні події пригадуються чіткіше, ніж недавні, виконувати звичні робочі обов’язки стає важко, під час читання губиться відчуття змісту, доводиться часто повертатися до вже прочитаного.

На третій стадії пам’ять продовжує погіршуватися, люди довго не можуть пригадати головні дати свого життя, професійно повністю непридатні. Прояви атеросклерозу судин головного мозку досягають максимуму, що виражається у вигляді інсультів та слабоумства (деменції). Не менш серйозні ознаки виявляються при танзиторних спазмах або часткових стенозах судин, які живлять певні ділянки головного мозку – це порушення ходи та координації рухів, однобічне відчуття оніміння певних ділянок тіла-лівої чи правої половини обличчя, руки або ноги. Язик «заважає» у роті, важко чітко розмовляти. Але ці ознаки протягом доби зникають. Повне припинення кровотоку приводить до інсульту.

Як допомогти своєму здоров’ю? І для, тих хто знаходиться у «зоні ризику», і для людей, які цінують та бережуть своє здоров’я, рекомендується якнайшвидше розпочати профілактичне харчування, що сприяє ефективному зниженню вмісту в крові «поганого» холестерину, розроблене Європейською кардіологічною асоціацією. Воно передбачає:

• Обмежити жири, в першу чергу насичені (вершкове масло, жирні молочні продукти), а також кукурудзяну,соняшникову олії.
• Забути назавжди про маргарин та «легке» масло, смажену їжу (лише тушкувати та готувати на пару) і особливо – жирне червоне м’ясо, а також сосиски та ковбаси.
• З кожним прийомом їжі вживати різноманітні овочі та фрукти, бажано сирими. І що різноманітніші, то краще.
• Щодня доповнювати раціон нерозчинними та розчинними харчовими волокнами (окрім овочів, фруктів та ягід – це пшеничні та вівсяні висівки, необроблені крупи).
• Не забувати про щоденну присутність омега-З жирних кислот (насіння льону, олія льону, жирна морська риба).
• Обмежити вживання солі (наша «солона» норма – 1 чайна ложка (5 грамів) на весь день).
• Обмежити алкоголь, а ще краще – взагалі про нього забути, адже він збільшує ризик інсульту. Якщо це можливо (або ще не «припекло»), ‑ обмежитись червоним сухим якісним вином (не більше150мл).

Корисні поради

• У каші, білий м’який сир додавайте мелене насіння льону (молоти бажано безпосередньо перед уживанням, або на 2-3 порції та зберігати у холодильнику в щільно закритій баночці).
• На сніданок, готуючи кашу, готуйте її правильно: залийте окропом, дайте настоятися, доведіть до кипіння, додайте по 1 чайній ложці вівсяних, пшеничних висівок і меленого насіння льону.
• Збагачуйте страви ягодами та горіхами-додавайте їх до кефіру, сиру, каш.
• Візьміть за правило кожні вихідні вживати ягідно-фруктові смузі.
• Випивайте 2 склянки зеленого чаю щодня.
• Замініть білий хліб/лаваш висівковим, зерновим або хлібцями із висівками.
• Якщо печете тістечка, готуєте ліниві вареники або сирники, додавайте у тісто пшеничні й вівсяні висівки.
• Пам’ятайте: найкорисніша випічка – з плодово-ягідними начинками з бісквітного тіста, найшкідливіша – із листкового, розсипчастого, у якому багато масла й маргарину.
• До більшості страв додавайте порошок кореню куркуми (родина імбирних). Вона має виражені протизапальні властивості. Або частіше пийте імбирний чай.

Діарея (пронос) – часте (більше 4 разів) випорожнення кишківника зі зміною характеру калових мас (від кашоподібного до водянистого). Діарея виникає внаслідок підвищення вмісту води в фекаліях від 65до 90% або збільшення їх маси більше 200г на добу.

За тривалістю діарея буває:

• гостра (до 7-10 днів);
• затяжна (від 2 до 11 тижнів);
• хронічна (від 3 місяців і більше).

             Причиною гострої діареї частіше стають кишкові інфекції, викликані вірусами (більше 50%), бактеріями, простішими та їхніми токсинами, а також запальні або ішемічні захворювання кишківника, запалення органів малого тазу, прийом медикаментів, харчова алергія та харчова непереносимість, діарея мандрівників.

Причини хронічної діареї різноманітні.

Найчастіше – синдром подразненого кишківника, який має функціональний характер і виникає у пацієнтів молодого і працездатного віку.

Органічну хронічну діарею спричиняють захворювання:

-шлунка (гастрити із пониженою секрецією, хвороба оперованого шлунка);

— тонкого кишківника (целіакія (непереносимість злаків), паразити (лямблії), порушення всмоктування та моторики тонкого кишківника при цукровому діабеті, склеродермії, захворюваннях щитовидної залози).

— підшлункової залози (запальні процеси пухлини);

— товстого кишківника (виразковий коліт, хвороба Крона);

— СНІД-асоційовані інфекції;

— тривалий прийом алкоголю та лікарських засобів (антибіотики, антиметаболіти, дигіталіс, колхіцин).

Якщо діарея має тривалий перебіг, турбує і в нічний час, супроводжується безпричинним зменшенням ваги тіла (5кг і більше), зниженням рівня гемоглобіну крові, збільшенням ШОЕ (швидкості осідання еритроцитів), необхідно терміново звернутися до лікаря для обстеження та адекватного лікування. Діарея може супроводжуватись втратою рідини та мінеральних солей, а також зневодненням організму, яке часто виникає при наявності нудоти та блювоти. У таких випадках відмічається сухість в роті. При різкому зневодненні можливий розвиток артеріальної гіпертензії зі схильністю до зниження тиску під час зміни положення тіла з горизонтального в вертикальне (ортостатичний колапс) внаслідок зменшення об’єму циркулюючої крові. У тяжких випадках кількість сечі зменшується, з’являються ознаки ниркової недостатності, заплутаність свідомості.

Важливо! Негайно звертатись за медичною допомогою (викликати швидку допомогу), якщо діарея супроводжується:

-ознобом,блювотою, втратою свідомості;

— різкою слабістю, втомлюваністю;

-сильною спрагою;

— температурою тіла вище 38°С, больовим синдромом в животі, що не проходить після дефекації та відходження газів;

— профузним проносом протягом 48 год. без тенденції до зниження частоти випорожнення;

— випорожненнями чорного кольору або з домішками крові;

— наявністю супутнього захворювання або стану, при якому зневоднення організму може мати негативні наслідки (цукровий діабет,вагітність, серцева недостатність).

Основні рекомендації щодо стилю життя та харчування при діареї:

1.Повноцінно відпочивайте і зменшить фізичне навантаження.

2.Ретельно мийте руки після кожного відвідування туалету.

3.Пийте достатньою кількість рідини теплої або кімнатної температури (невеликими порціями маленькими ковтками до 8 склянок на день). Відновлення водного балансу дуже важливе. Оптимальний вибір – сполучення мінеральної води без газу з несолодким соком. Особливо корисні соки, які мають бактерицидну дію (журавлинний, гранатовий, чорничний, малиновий) і містять пектин і дубильні речовини (чорничний, айвовий, яблучний, черешневий з м’якоттю. Уникайте алкоголю, молока, концентрованих соків.

4.Для відновлення втрати рідини і мінеральних солей можна використовувати регідратанти для перорального застосування, які продаються в аптеках. Подібний розчин можна приготувати в домашніх умовах, розчинивши в 1л води ¾ чайної ложки солі,1 чайну ложку соди і 8 чайних ложок цукру. Вживають вперемішку з морсом, компотом та звичайною водою.

5.Голодування при діареї не показано.

6.Рекомендовано відновлювальне харчування: легка дієта на 2-3 дні з використанням протертих супів, продуктів з низьким вмістом клітковини – підсушений білий хліб, відварений білий рис, печена картопля, варені овочі, яблучне пюре. З 3-4 дня можна додавати парове чи відварене м’ясо та рибу, а потім поступово включати іншу їжу. На 2-3 тижні необхідно включити цільне молоко, свіжі овочі та фрукти, наваристі бульйони і свіжу випічку.

До повної нормалізації стану кишківника необхідно виключити прийом алкоголю, жирної, пряної і смаженої  їжі, копченостей.

7. Вживати їжу слід невеликими порціями кожних 2-3 години.

8.При відсутності апетиту чи дискомфорті в животі на деякий час можна відмовитись від твердої їжі, продовжуючи пити достатню кількість рідини.

9.Необхідно вживати лише ті ліки, які призначить лікар. Не використовуйте безрецептурні протидіарейні препарати без рекомендації лікаря для запобігання ускладнення.

10.Якщо ви вживаєте препарати, призначені іншими спеціалістами з приводу супутніх захворювань, необхідно довести до відома лікуючого лікаря, оскільки деякі із препаратів можуть викликати діарею. У такому випадку необхідна корекція для оптимізації лікування.

11.Якщо на фоні лікування з’явились симптоми у вигляді шкірних висипів, блювоти, нудоти, головного болю, обов’язково скажіть про це лікарю для виявлення побічної дії медикаментів.

12.Під час подорожі не вживайте екзотичних страв, якщо невпевнені в якості їх приготування або ж маєте проблеми з органами шлунково-кишкового тракту.

Бережіть своє здоров’я!

Вугрова хвороба, або акне та розацеа (акне розацеа, рожеві вугри) – поширені в усьому світі захворювання, що уражають переважно ділянку обличчя. Вони мають різну етіологію, але низку подібних ознак (локалізація висипні елементи, хронічний перебіг висока резистентність до лікування поступове виникнення косметичних вад, вплив на психосоматичний стан).

Вугрова хвороба є одним із найпоширеніших хронічних рецидивних захворювань шкіри, які виявляють у 70-80% підлітків та юнаків. Захворювання посідає 1 місце в структурі косметологічної патології та 3 за частотою звертання до дерматолога. У більшості людей ВХ має фізіологічний характер, та минає безслідно у віці 18-20 років. Захворювання здебільшого має тяжкий клінічний перебіг із формуванням стійких висипань на шкірі.

Розацеа також має хронічно-рецидивний перебіг, характеризується стадійністю. Причини розвитку рожевих вугрів остаточно не вивчено, але встановлено провідну роль зміни тонусу поверхневих судин шкіри внаслідок зовнішніх та внутрішніх чинників. В жінок також обов’язкова консультація у гінеколога. 

Клінічно рожеві вугри проявляються первинною гіперемією шкіри обличчя, набряклими папулами-висипаннями, розширенням судин на фоні гіперплазії сальних залоз з подальшим ураженням сполучної тканини. Розацеа зустрічається серед представників усіх рас і народностей, але частіше у жінок зі світлою шкірою. Захворювання розпочинається у 20-30 років поступово набирає виражених ознак у 40-50 років, складає 5% серед дерматологічних діагнозів. До зовнішніх чинників, які мають істотне значення при цих захворюваннях, належать: аліментарні, метереологічні впливи, індивідуальні особливості способу життя, наявність вогнищ бактеріального та паразитарного ґенезу. Серед останніх найбільш вивченим є вплив на перебіг вугрової хвороби кліщів демодекс (Demodex folliculorum),бактерій хелікобактер (Helicobacter pylori), що уражають шлунок та дванадцятипалу кишку, пропіонбактерій (Propionibacterium acnes) на поверхні шкіри та фолікулах волосся. Серед внутрішніх чинників впливу на розвиток вугрової хвороби та розацеа визначають розлади ендокринної, імунної, нервової, судинної системи, системи гемостазу, гіперфункцію та гіперсекрецію сальних залоз.

Вугри виникають внаслідок запалення сально-волосяного апарату. Вони з’являються в період статевого дозрівання та здебільшого є ускладненням себореї. Але на характер і обсяг секреції сальних залоз суттєво впливає рівень андрогенів.

Вугри звичайні (асне vulgaris), або юнацькі виникають на місцях себорейних уражень шкіри – обличчі, спині, шиї, грудях, плечовому поясі. Захворювання маніфестує у пубертатному періоді (12-28 років), частіше у хлопчиків. Навколо закупорених протоків сальних залоз зазвичай утворюються рожеві папули до 5 мм, конічної форми. У центрі може з’явитись пустула, з якої згодом виходить гній, що засихає у жовтуваті кірочки. Після загоєння залишається пігментація та поверхневий рубчик.

Лікування вугрової хвороби – комплексний процес, у результаті якого має відбутися зменшення фолікулярного гіперкератозу, пригнічення продукції шкірного сала,створення несприятливих умов для розмноження бактерій, зменшення проявів постакне – розширених пор, плям, рубців на шкірі. Для успішного лікування вугрової хвороби призначають рослинну дієту, потрібно здійснювати санацію вогнищ хронічної інфекції і нормалізувати процес травлення. Застосовують ретиноїди, адаптогени, біостимулятори, препарати цинку. Рекомендовані фізіотерапевтичні методи. Необхідно також нормалізувати емоційне середовище пацієнта. При неврозах і роздратованості спричинених косметичним недоліком, показані препарати на основі валеріани, кропиви звичайної, транквілізатори, адаптогени.

             Лікування – тривалий і клопіткий процес, який треба здійснювати лікарем-дерматологом.

                         Етіологія і лікування розацеа

 Причини виникнення не з’ясовано. Визначну роль відіграють судинні порушення, патологія травного тракту, дисфункція ендокринної системи та імунні порушення, психоматичні. Виділяють зовнішні та внутрішні чинники розвитку розацеа.

До зовнішніх чинників належать: аліментарні (здатні формувати еритему (почервоніння) – алкоголь, гарячі страви та напої, прянощі, солодощі) підвищений вміст порфіринів у секреті сальних залоз шкіри, наявність вогнищ супутньої інфекції, кліщі демодекс.

Внутрішні чинники:

• Захворювання травного тракту (гастрит, зміни оболонки тонкої кишки, хронічні запальні захворювання кишечника, холецистит, гепатит).
• Патологія ендокринної системи (цукровий діабет, хвороби щитоподібної та надниркових залоз, оваріальна та гіпофізарна недостатність).
• Судинна патологія.
• Порушення з боку імунної системи.
• Підвищення рівня медіаторних речовин, які спричиняють припливи.

На розацеа жінки хворіють частіше за чоловіків. Лікування залежить від стадії та клінічної форми захворювання, а також етіологічного чинника. За наявності ендокринних порушень проводять відповідну терапію, в разі інфекційних ускладнень призначають антибактеріальні засоби. Окремої уваги заслуговує використання пілінгу та імуномезотерапія.

Крім медикаментозного лікування, необхідний комплекс заходів з призначенням лікарських косметичних засобів та засобів догляду за шкірою, що слід проводити індивідуально з урахуванням особливостей шкіри, проявів висипу та пори року.

На протязі дня в нашому центрі можна поміряти артеріальний тиск безкоштовно

Артеріальна гіпертензія, чи підвищення артеріального тиску – поширений патологічний стан, що за офіційними даними виявляється приблизно у 30% дорослого населення. Гіпертензією вважається підвищення систолічного артеріального тиску вище 140 мм рт. ст. та/або діастолічного тиску вище 90 мм рт. ст., якщо таке підвищення є стабільним, тобто підтверджується при повторних вимірюваннях тиску протягом певного часу (не менше ніж 2-3 рази в різні дні тижня протягом 30 днів).

З усіх існуючих факторів ризику контроль артеріального тиску (АТ) є найлегшим і найдешевшим засобом профілактики серцево-судинних захворювань та запобігання смертності від них.

Слід розуміти, що рівень АТ є не тільки  критерієм встановлення діагнозу «артеріальна гіпертензія», але й використовується для оцінки ефективності призначеної терапії.

Доведено, що зниження АТ усього на 10/5мм рт. ст. зменшує ризик виникнення будь-яких серцево-судинних ускладнень на 10%,а на 20/10мм рт. ст. – до 20%.

 У чому полягає небезпека систематичного підвищення артеріального тиску?

 В організмі людини виділяють так звані органи-мішені, які зазнають патологічних змін через постійно підвищений артеріальний тиск. Серед них основні – серце, головний мозок, нирки, судини, сітківка ока. Таким чином, артеріальна гіпертензія призводить до інвалідизації не сама по собі, а як наслідок розвитку різних ускладнень з боку органів-мішеней у вигляді серцево-судинних катастроф (інфаркту міокарда чи інсульту) або тяжких проявів, що розвиваються (ниркова недостатність в разі хвороби нирок або сліпота через ураження судин сітківки ока).

За наявності ураження органів-мішеней та супутньої патології (особливо цукрового діабету чи хвороби нирок) значно зростає важливість вибору антигіпертензивного препарату чи комбінації ліків для контролю АТ. Адже призначена терапія має не тільки знизити АТ оптимального рівня (120/80), але й забезпечити профілактику виникнення або прогресування ураження органів-мішеней. Контроль і зниження рівня артеріального тиску до норми допомагає уникнути розвитку цих патологічних змін!

Слід розуміти, що рівень вашого артеріального тиску –у ваших руках! Тут надзвичайно важлива співпраця лікаря та пацієнта. Ніколи не займайтесь самолікуванням – для встановлення діагнозу та підбору ефективної терапії артеріальної гіпертензії не обійтися без кваліфікованого кардіолога.

Немедикаментозні методи лікування можуть бути ефективними лише на ранніх стадіях хвороби. В Україні, на жаль, артеріальну гіпертензію виявляють надто пізно, коли  вживання ліків не уникнути. Але результат лікування завжди буде кращим, якщо до правильно підібраних медикаментів додати здоровий спосіб життя: помірну регулярну фізичну активність, відмову від шкідливих звичок та здорове харчування.

Небезпека артеріальної гіпертензії в тому, що на перших стадіях розвитку хвороби (особливо в молодому віці) вона не супроводжується жодними клінічними проявами, тобто має безсимптомний перебіг. Підвищений тиск зазвичай виявляється вже тоді, коли страждають інші органи. Саме тому, з метою профілактики, так важливо самостійно контролювати артеріальний тиск до виникнення симптомів й ускладнень!

 Що має зробити Ваш лікар для зниження артеріального тиску?

Перш за все, варто знизити роль зовнішніх факторів, які негативно впливають на рівень артеріального тиску.

7 кроків які допоможуть вам знизити артеріальний тиск:

1. Виконання рекомендацій лікаря.
2. Зміна харчового раціону: збільшення споживання фруктів та овочів (4 – 5 порцій або 300г на добу), знежирених молочних продуктів, риби і нежирних сортів м’яса – 11,4/-5,5 мм рт. ст.
3. Посилення фізичної активності: щодня займатися фізичними вправами помірної інтенсивності по 30-45хв. Динамічні вправи на витривалість( ходьба, біг підтюпцем, плавання) -10,3/-7,5мм рт. ст.
4. Зниження маси тіла до норми: коли показник ІМТ = маса тіла (кг)/зріст (м²)знаходиться в межах 20-25кг/м²; зниження маси на 4,5кг -7,2/-5,9мм рт. ст.
5. Відмова від паління.
6. Обмеження споживання кухонної солі: не більше 6 г на добу(1 чайна ложка) -5,8/-2,5мм рт. ст.
7. Обмеження вживання алкоголю до 2 доз для чоловіків та 1 дози для жінок: 1 доза містить 14г етанолу, що еквівалентно 360 мл пива, 150 мл сухого вина, 30 мл горілки -4,6/-2,3мм рт. ст.

З’ясувавши причину виникнення артеріальної гіпертензії, лікар має запропонувати Вам адекватне медикаментозне лікування. Тут важливим є чітке дотримання рекомендацій лікаря. Поширений міф, що ліки можна приймати до того моменту, поки тиск не прийде в норму. Це хибна думка, оскільки артеріальна гіпертензія – стан, який в разі виникнення супроводжує пацієнта протягом усього його життя. Її, на жаль, неможливо вилікувати повністю, а можна лише ефективно контролювати, зменшуючи тим самим ризик ураження життєво важливих органів та подовжуючи життя. Отже, ліки необхідно вживати постійно для досягнення цільових значень артеріального тиску; зміни схеми лікування можливі у разі недосягнення необхідного значення артеріального тиску, тобто неефективності лікування.

Самостійне зниження дозування препарату або його відміна можуть бути небезпечними, оскільки інколи супроводжуються «синдромом рикошету», коли тиск стрімко зростає і може спричинити гіпертонічний криз або інфаркт чи інсульт.

Лікування артеріальної гіпертензії – це той випадок, коли партнерство лікаря та пацієнта потрібне, як ніколи, і не одного разу, а протягом тривалого часу! Прихильність до тривалого прийому медикаментів – о

дин з найважливіших факторів успішного лікування артеріальної гіпертензії. Переконайтеся, що Ваш лікар уважно з’ясував природу підвищеного артеріального тиску й призначив адекватне медикаментозне лікування з урахуванням Вашого загального стану.

Наявність артеріальної гіпертензії змушує бути уважним до проявів уражень органів-мішеней. Тому важливо періодично проходити комплексне обстеження, а не лише контролювати рівень артеріального тиску.

Принаймні 1 раз на рік відвідайте лікаря-офтальмолога та здайте аналізи, Серед яких:  глюкоза крові( рівень цукру), глікований гемоглобін, ліпідограма та деякі інші, про що Ви можете дізнатися у свого лікаря.

Будьте уважними до власного здоров’я,  адже воно тільки в Ваших руках!

 Ураження  органів-мішеней при артеріальній гіпертензії

Ураження мозку: прогресуючі неврологічні розлади, гіпертонічна енцефалопатія, порушення зору, інсульт.

Ураження серця: ознаки гіпертрофії ішемічної хвороби серця і прогресуючої серцевої недостатності, інфаркт міокарда.

Ураження периферичних судин: переміжна кульгавість, генералізоване або фокальне звуження артерій сітківки (ретинопатія).

Ураження нирок: ознаки ниркової недостатності, наприклад, мікроальбінурія, підвищення рівня креатиніну, сечовини плазми крові.

Вимірювання тиску в домашніх умовах є цінною інформацією для лікаря, дає можливість підібрати оптимальне лікування та попередити ускладнення.

              Умови вимірювання тиску(АТ)

1. Вимірювання АТ має проводитись у спокійних умовах після 5-хвилинного відпочинку.
2. Протягом 30 хв. до вимірювання АТ Вам не слід курити, вживати напої, що місять кофеїн (чай, каву, кока-колу).
3. Під час вимірювання слід сидіти нерухомо, прихилившись до спинки стільця, не схрещувати ноги, покласти руку на стіл і не розмовляти.
4. Манжетка має обіймати не менше 80% округлості плеча і покривати 2/3 його довжини. Використання дуже вузької або короткої манжетки призводить до завищених показників АТ, дуже широкої – до їх заниження. Стандартна манжетка (ширина – 12-13см і довжина – 35см) використовується для осіб з нормальними або худими руками. Для осіб з мускулястими та повними руками слід використовувати манжетку довжиною 42см.
5. Манжетку розміщують так, щоб її нижній край знаходився на 2-2,5см вище ліктьової ямки, і між манжеткою і поверхнею плеча проходив палець.
6. Вимірювання АТ проводять щоденно 2 рази в день уранці( після пробудження до сніданку і прийому препаратів, між 6.00 – 10.00) і ввечері, перед сном (між 18.00 – 22.00). У кожному випадку вимірювання роблять тричі з інтервалом 1-2 хвилини.
7. Далі прораховують середнє значення всіх вимірів за тиждень виключивши виміри першого дня.
8. При тривалому лікуванні АТ в домашніх умовах можна вимірювати рідше, 1 раз на тиждень.
9. Не варто міряти АТ, коли Ви перебуваєте в стресі.
10. Не варто на основі даних вимірювання АТ порушувати призначене лікарем лікування (збільшувати дози чи пропускати прийом ліків).
11. Ведіть особистий щоденник АТ, це допоможе контролювати тиск.

Целиакия — это заболевание, в основе которого лежит непереносимость злаков.

Единственным методом лечения целиакии является соблюдение безглютеновой диеты , основанной на полном и пожизненном исключении из рациона всех продуктов, содержащих глютен. Глютен-основной белок, входящий в состав таких злаков, как пшеница, рожь, ячмень и овес.

Целью диеты является прекращение патологического иммунного ответа, возникающего после контакта с глютеном, и постепенное –вплоть до полного-восстановление поврежденной слизистой оболочки тонкой  кишки.

Больным целиакией абсолютно противопоказаны пшеница, рожь, ячмень, овес и все продукты, которые содержат их даже в минимальных количествах.

Больным целиакией разрешены: мясо, рыба, птица, все овощи, фрукты, молочные продукты (при отсутствии их непереносимости –лактозной недостаточности) и бобовые. Из злаков можно употреблять рис, кукурузу и гречку.

Более полный список продуктов питания, рекомендованных и противопоказанных больным целиакией, представлен в виде таблицы.

Как следует из таблицы, ассортимент продуктов, разрешенных больным целиакией, достаточно широк и позволяет обеспечить полноценное, сбалансированное, здоровое питание.

Однако каждый больной целиакией должен быть очень бдительным, чтобы сделать свое питание наиболее безопасным. Это означает, что важно не только знать и исключать из рациона продукты, явно содержащие глютен, следует так же уделять особо пристальное внимание источникам скрытого глютена, например, пастам, соусам, йогуртам, сосискам, колбасам и другим продуктам промышленного изготовления.

 Cписок продуктов питания, рекомендованных и запрещенных больным целиакией

Для предупреждения попадания в пищу глютена  рекомендованы следующие меры:

1. Для больного целиакией пищу необходимо готовить индивидуально, дома. Каждая семья, в которой есть больной целиакией, должна знать правила приготовлении пищи:
   • выбирайте продукты, будучи абсолютно уверенными в том, что они не содержат глютен;
   • для приготовления безглютеновых блюд используйте отдельную посуду, разделочные доски и т.д.
   • не дотрагивайтесь руками, испачканными обычной мукой, до пищи, готовящейся для больного целиакией;
   • тщательно мойте посуду(всегда под проточной водой с мылом);
   • не кладите на загрязненные обычными, глютенсодержащими продуктами , столы , противни, листы для духовки, решетки и т.д. пищу, готовящуюся для больного целиакией;
   • не используйте повторно воду или масло , в которой варились/жарились глютенсодержащие продукты( макароны, пельмени, зразы),;
   • храните пищу для больного целиакией в отдельных, специально помеченных контейнерах, бутылках и т.д.;
   • ознакомьте всех членов семьи с «новыми правилами» жизни.
2. Рацион больного целиакией следует формировать с учетом сертифицированных продуктов специального назначения, упаковка которых помечена знаком «перечеркнутый колос».
3. Необходим жесткий контроль покупаемых в магазине продуктов(проверка на наличие глютена) в специализированной лаборатории.

Диспепсія (від грец. слів- важко,складно та-травлення)- це збірний термін, що включає групу функціональних розладів травлення, при яких порушуються процеси ферментативної обробки білкової або вуглеводної їжі. У першому випадку створюються умови для посилення процесів гниття під впливом гнилісної флори, переважно у товстій кишці; у другому- значно збільшуються бродильні прцеси під дією флори, що посилено розмножуються, як у товстій, так і в тонкій кишках. При тривалій або частій диспепсії розвивається ентерит або ентероколіт.

Диспепсія гнилісна проявляється здуттям, тяжкістю та тупим болем у животі, проносами з гнилісним запахом випорожнень, слабкістю, швидкою втомлюваністю та зниженням апетиту внаслідок загальної інтоксикації продуктами гниття, що утворюються та всмоктуються у кишці.

             Диспепсія бродильна характеризується метеоризмом, бурчанням у кишці, виділенням великої кількості газів. Особливістю дітей ранньго віку також є розлади або порушення травлення, які пов’язані з їх особливою чутливістю до порушення харчування або ж до невідповідного по віку харчування.

Прикладом порушення травлення у дітей є проста диспепсія. Вона може виникнути при різкому переході на суміш або коров’яче молоко,кефір; при раптовому припиненні грудного вигодовування; при неправильному (швидкому ) введенні прикормів; при недокормлюванні або перекормлюванні малюка; при неправильному приготуванні сумішей.

Клінічно диспепсія проявляється блюванням, посиленою перестальтикою кишківника і здуттям живота, частими рідкими випорожненнями при нормальній температурі тіла та при відсутності ознак зневоднення організму. Саме така диспепсія називається «простою»,  тому, що загальний стан дитини малопорушений і самопочуття не повинно страждати.

            В плані лікувальних заходів доцільною є водно-чайна пауза (пропускаються 1-2 вигодовування), під час якої дитині дають пити рідину. В таких випадках показані глюкозо-сольові розчини (Регідрон, БіоГая ОРС, ораліт та інші). Також можна використовувати несолодкий чай, ізюмний та рисовий відвари, компот із сухофруктів).

Після водно-чайної дієти вигодовування дитини слід почати з грудного молока або тієї суміші, на якій малюк знаходився до даного «зриву». Об’єм першого вигодовування обмежуємо 50-60мл, доповнюючи до потрібного вище перерахованими рідинами.

                 В подальшому  разовий об’єм основного вигодовування обережно збільшуємо (на 10-20-30 мл) і потрібний об’єм досягаємо на 3-5 день. Після цього ми не тільки відновлюємо, але і вводимо нові харчові продукти, прикорми, якщо дитина потребує таких. Ця обережність в розширенні  об’єму та складу їжі повинна бути тим більш пунктуальнішою, чим молодша дитина.

Інфекційні захворювання  з давніх часів були  великим лихом для людства. Епідемії частіше забирали життя людей і у більших кількостях, ніж війни та стихійні лиха.

Термін інфекції означає проникнення в організм людини мікроорганізму, який може викликати захворювання.

Протягом багатьох сторіч  лікарі та вчені говорять про необхідність не скільки лікувати,  а скільки попереджати захворювання.

Але людство навіть не могло уявити ті успіхи, які забезпечують профілактичні щеплення. Завдяки вакцинації у світі врятували мільйони людських життів.

Інфекції, що мали широке розповсюдження, стали керованими. Щоб з’ясувати, чи потрібна сьогодні вакцинація, що вона дала людству, необхідно відповісти на три головних питання:

1. –які жертви приносило людство на алтар інфекційних захврювань до введення вакцин?
2. –що ми маємо сьогодні з інфекційних хвороб?
3. –що чекає людство у випаку відутності вакцинації?

Найбільш демонстративний досвід боротьби із натуральною віспою –інфекцією, що забрала життя багатьох людей. Так у Європі в 17 сторіччі  тільки від віспи померло 60 млн людей.

Ті, що вижили, залишилися жити із тяжкими ускладненнями, що призвели до повної втрати працезданості.

 І тільки завдки вакцинації у всьому світі у 80-х роках ліквідовано натуральну віспу.

Яскравим прикладом ефективності вакцинації являється також щеплення проти дифтерії. В довакцинальний період в нашій країні хворіло на дифтерію від 40 до 80 тис. дітей щорічно.

Смертність складала майже 50 % , тобто помирала кожна друга захворіла дитина. У 1932 р. розпочато масову імунізцію проти захворювання і вже в 50-х роках 20 ст. захворюваність знизилася в 6 разів і продовжувала знижуватись.

У 80-х роках з’явилася інформація, що вже все добре і щеплення скоріше не потрібні, ніж корисні. Лікарі-педіатри скоротили кількість щеплень, батьки відмовлялися від вакцинації дітей, дорослих майже не щеплювали, але наслідки не змусили себе довго чекати.

У 1991 р. захворюванність на  дифтерю  зросла в 50 разів, було зареєстровано понад 17 тис. випадків захворювання, із них 3 тис. серед дітей.

Згідно даних ВООЗ , в Україні від дифтерії помирає 10 % захворівших.

 Щоб зупинити епідемію дифтерії, почали знову масову імунізацію дорослих і провели додаткове щеплення дітям. І тільки завдяки таким діям, захворюваність на дифтерію не реєструвалася. Останній випадок носійства збудника дифтерії зареєстрований в районі  у 1998 році.

Отож, якщо припинити проведення щеплень проти дифтерії, то захворювання знову підійме голову, відомо з якими наслідками, із сотнями  смертельних випадків.

Не менш вагомо вплинула імунізація на захворюваність такою небезпечною інфекцією, як правець(столбняк), який відомий людству понад 2500 років. Правець протягом всієї історії був постійним і невгамовним супутником війни. Але виникав він не тільки внаслідок військового травматизму,  а й у мирний час- ця інфекція забирала тисячі людських життів.  Перебіг хвороби надзвичайно тяжкий, і кожен другий помирав. Лише вакцинація дозволила перемогти цю небезпечну хворобу, щорічно зберігає життя більш ніж 500 тис . людей і є  надійним методом попередження цього захворювання. Тому тільки некомпетентні люди можуть заперечувати необхідність щеплень.

Кір-це інфекція, яка до 60-х років минулого століття була однією  з найбільш розповсюджених у Європі. Протягом життя майже кожен хворів на кір.

В Україні протягом 15 років з початку 20 ст. від кору померло близько 500 тис . дітей. Причиною смерті були ускладнення у вигляді пневмонії. З початку введення вакцинації проти кору в Україні пройшло понад 50 років, за цей час захворюванність зменшилась у 100 разів.

              Знову ситуація складалася як із дифтерією: байдужість батьків і лікарів, недоліки в проведенні вакцинації і навіть рекомендації, що щеплення можна не проводити — результат не змусив себе довго чекати — в 2001 році захворюваність зросла у 20 разів, а в 2006 р. –ще більше. В Україні захворіло на кір тільки в 2006 р 42124 особи , померло 20 дітей. Основною причиною епідемічного підйому кору було збільшення кількості невакцинованих осіб.

Ще одна інфекція, доцільність щеплень проти якої важко заперечувати, це кашлюк(коклюш)-бактеральна інфекція, що передається повітряно-крапельним шляхом. Кашлюк особливо небезпечний для дітей віком до 2-х років.

По рівню захворюваності кашлюк поступався лише кору. Захворюваність в Україні у довакцинальний період  складала понад 100 тис дітей на рік. Завдяки імунопрофілактиці щорічно в світі попереджено захворювання 5 млн дітей та 760 тис смертей від цієї інфекції. Після введення масової  імунізації у 1963 році кількість хворих зменшилась в  200 разів.

Поліомієліт, або дитячий параліч-тяжке інфекційне захворювання , що супроводжується ураженням нервової системи і розвитком  паралічу.

В середині минулого сторіччя епідемія поліомієліту мала місце в 70 країнах світу. В Україні за період 1954-1958 рр. захворіло на поліомієліт 15 тис . дітей, значна частина яких залишилася івалідами. Після застосування вакцин захворюваність знизилась, і в 2002 р. Україна в складі Європейського регіону отримала статус території, вільної від поліомієліту. Але ВООЗ не відмінила вакцинацію, що пов’язано з циркуляцією збудника в інших регіонах світу і збереженням  небезпеки захворювання.

Яскравим прикладом ефективності вакцинації є щеплення проти епідемічного паротиту( в народі-«свинка»).

У 90-х роках в зв’язку з недостатньою кількістю отриманої вакцини не всі діти були  щеплені. В результаті рівень захворюваності зріс більш ніж у 10 разів, а знизився лише після введення додаткового щелення дітям 6 річного віку.

Щорічно реєструвалися до 200 випадків захворювання на епідпаротит:

1990 р-24 випадки;

1991-167 випадків.

Завдки імунізації захворюванність з 1991 по 2003 рік зменшилась у 10 разів, а після введення додаткового щеплення дітям шести років протии кору,паротиту, краснухи в районі з 2003 року не зареєстровано жодного випадку захворювання епідемічним паротитом.

 З кожним роком в країні з’являється все більше вакцин багатокомпонентних , тобто, коли за рахунок однієї вакцини діти захищаються від трьох і навіть шести інфекційних захворювань.

Згідно з наказом МОЗ України №595 від 16.09.2011 р. « Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні» , на сьогодні визначні 10 інфекцій , проти яких щеплення в Україні є обов’язковими, а саме : туберкульозу, гепатиту В, дифтерії, кашлюка, правця , кору, паротиту, краснухи, поліомієліту та гемофільної інфекції.

В усьому світі дітям проводять щеплення. За даними ВООЗ , зараз вакцинацією охоплено більш ніж 80 % дітей світу.

Жодна країна світу не відмовляється від імунопрофілактики, страхуючи себе від епідемій. Щеплення- необхідні. Відмовляючись робити дітям щеплення, батьки ризикують здоров’ям своїх малюків.

Немає більшої трагедії, ніж втрата життя дитини через хворобу, яку можна було попередити простим щепленням. Для проведення щеплень звертайтесь до вашого педіатра.

Пам’ятайте! Лише своєчасне щеплення захистить Вашу дитину від хвороб!

Найбільш дієвим заходом у боротьбі з інфекційною захворюваністю є профілактичні щеплення. Особливо це стосується керованих інфекцій.

До інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, належить дифтерія, кашлюк, правець, кір, епідемічний паротит, краснуха, поліомієліт, туберкульоз.

Особливістю цих інфекційних захворювань є те, що рівні захворюваності на них безпосередньо залежать від відповідної імунізації дитячого та дорослого населення.

Прикладом успішної імунопрофілактики є ліквідація натуральної віспи, поліомієліту у всій західній півкулі, у більшості країн Європи, у Тихоокеанському регіоні, включаючи Китай. Успішність імунопрофілактики підтверджується відсутністю випадків захворювання новонароджених на правець, зниженням захворюваності порівняно з періодом до щеплень у м.Києві на дифтерію у 88,8 рази, кір – у 598,1 рази, кашлюк – у 64 рази.

Слід зазначити вплив імунізації на захворювання на краснуху, яка з початку її проведення зменшилась у 13,6 разів.

Щеплення дітей до 1-го року проти гепатиту В також позитивно впливає на захворюваність, яка останніми роками знизилась вдвічі.

Наша держава турбується про здоров’я населення України – створено календар щеплень, у якому передбачена обов’язкова активна імунізація дітей проти дифтерії, кашлюку, краснухи, поліомієліту, туберкульозу та вірусного гепатиту В.

Туберкульоз – залишається найпоширенішим  у світі інфекційним захворюванням. Як правило, важкий перебіг хвороби зумовлює інвалідизацію та високу смертність.

Гепатит В – інфекційне захворювання печінки. Він може передаватися від інфікованої матері до дитини під час пологів або від однієї особи до іншої через кров і біологічні рідини (слину, сперму, інші фізіологічні виділення), тобто за будь-якого близького контакту. Вірус гепатиту В спричиняє ушкодження печінки. Такі ураження можуть призвести до розвитку смертельного захворювання – раку. Серед причин раку вірус гепатиту В посідає друге місце після тютюнопаління.

Щеплення проти туберкульозу та гепатиту В розпочинають у пологовому будинку. Проти гепатиту В – у перші 12 годин життя, проти туберкульозу – у перші 3 доби життя новонародженого. У подальшому щеплення проти гепатиту В роблять у поліклініці за місцем проживання дитини, і вона отримує його в одно- та шестимісячному віці.

Після вакцинації проти туберкульозу в пологовому будинку дитині у віці 7 років проводиться ревакцинація. Їй підлягають діти з негативною реакцією на пробу манту.

Дифтерія – захворювання, збудник якого  швидкопоширюється при кашлі та чханні, може викликати параліч кінцівок, проблеми з диханням, серцеві розлади та призвести до смерті.

Щеплення проти дифтерії розпочинається в 3 місяці. Вакцинація проводиться АКДП-вакциною тричі з інтервалом 1 місяць ( 3-й, 4-й, 5-й місяці). Ревакцинація – у 18 місяців (АКДП-вакциною), 6 років (АДП-анатоксином), 14 та 18 років (АДП-М-анатоксином).

Підлітки та дорослі, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо імунізації, щеплюються АДП-М-анатоксином триразово (інтервал між першим і другим щепленням має становити 30-45 днів, між другим і третім – 6-12 місяців).

Першу планову ревакцинацію дорослих, які раніше були щеплені, за віком та епідемічними показаннями треба здійснювати АД-М-анатоксином через 5 років після останнього щеплення – в 23 роки. Подальші планові щеплення ревакцинації дорослих проводяться у 28 років АДС-М-анатоксином.

Поліомієліт – це інфекційне захворювання, від якого людина не застрахована у будь-якому віці, але частіше хворіють діти до 3-х років. Воно починається з гострого, з лихоманкою, періоду, який через деякий час закінчується розвитком гострого в’ялого паралічу. Поліомієлітні паралічі майже завжди мають незворотний процес.

Імунізація проти поліомієліту розпочинається з тримісячного віку (3, 4, 5-й місяці). Ревакцинація – у 18 місяців та в 6 і 14 років. Для щеплень застосовується оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ). Інактивованаполіомієлітна вакцина (ІПВ) може використовуватися для перших двох щеплень, а за протипоказань  до ОПВ – для будь-якого щеплення. Дитина, яка вакцинована проти поліомієліту без порушень календаря щеплень і отримала загалом 4 дози ІПВ, подальшій імунізації проти поліомієліту підлягає лише за епідпоказаннями.

Кірсупроводжується лихоманкою, висипаннями та симптомами, подібними до грипу. Захворювання з часом може призвести до втрати слуху, запалення легень, ушкоджень мозку або навіть смерті. Кір поширюється дуже швидко та легко, при цьому діти, які не були вакциновані, хворіють у першу чергу.

Паротитспричиняє головний біль, лихоманку, набряки шийних та підщелепних залоз, запалення яєчок у хлопчиків-підлітків та дорослих чоловіків. Захворювання може призвести до втрати слуху, менінгіту (запалення головного та спинного мозку).

Краснуха викликає помірну лихоманку, висипи на обличчі, шиї та тулубі. Вагітні, які захворіли на краснуху, особливо в перші місяці вагітності, можуть втратити дитину або народити немовля з тяжкими вродженими вадами (із так званим «синдромом вродженої краснухи»).

Вакцинація проти кору, епідемічного паротиту та краснухи проводиться моновакцинами або тривакциною («Пріорикс», «Тримовакс») у віці 12 місяців. Другу дозу вакцини проти кору, паротиту та краснухи рекомендовано вводити дітям у віці 6 років також тривакциною. Особи, які не отримали своєчасну другу дозу, мають бути ревакциновані  в 11 років. У віці 15 років моновакцинами хлопчикам проводиться щеплення проти паротиту, дівчаткам – проти краснухи.

  ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ЩЕПЛЕНЬ

Щеплення за віком

 РЕКОМЕНДОВАНІ ЩЕПЛЕННЯ ДЛЯ ВІД’ЇЖДЖАЮЧИХ У ПОДОРОЖ В ДЕЯКІ ПОПУЛЯРНІ ЕКЗОТИЧНІ КРАЇНИ

 Пояснення: вимоги до щеплення

С – обов’язково, R – рекомендовано, А – з урахуванням ризику (довготривалі або часті поїздки, сільська місцевість, сезон)

Кольки — приступ подразнення, збудження, плачу в здорових дітей, який триває не менше 3 годин у день, 3 рази на тиждень, не менше 3 тижнів, у дітей молодших 3 місяців – правило «трійок».Кольки зазвичай починаються на 2-му тижні життя, а закінчуються на 12-му тижні; з максимум на 2-му місяці. Частіше у хлопчиків, у дітей тривожних мам.

Вірусний гепатит А (хвороба Боткіна) – це гостре інфекційне захворювання всього організму з переважним ураженням печінки. Найчастіше хворіють діти віком від 3 до 6 років. Це типова хвороба брудних рук. Збудник гепатиту А зберігається у зовнішньому середовищі місяцями. Виділяється він тільки з кишечника. Для виникнення захворювання необхідно, щоб кал хворої людини потрапив через рот в кишечник здорової. Відбувається це при потраплянні фекалій у питну воду, місця плавання, харчові продукти, на руки, іграшки, жувальні гумки, олівці, ручки, посуд, білизну; можливе перенесення вірусу й мухами.

         Захворює людина не одразу, а після 2-3 тижнів після зараження (інкубаційний чи прихований період від 7 до 50 днів). Починається захворювання раптово з підвищення температури тіла, слабкості, зниження апетиту. Потім може приєднатися нудота, блювота, дискомфорт чи біль у правій верхній половині живота, пронос чи запор. Наприкінці тижня сеча набуває кольору пива, а кал – білої глини, жовтіють склери очей, а потім шкіра. У зв’язку з особливостями хвороби та зниженням імунітету типовими тепер є безжовтяничні та безсимптомні форми хвороби, які залишаються нерозпізнаними, частіше приводять до ускладнень і можуть бути небезпечними для оточуючих. Заразним хворий стає уже за 1-2 тижні до початку захворювання і перестає бути небезпечним через 3 дні після появи жовтяниці. Тому з появою перших ознак захворювання необхідно відразу звернутися до лікаря для своєчасної ізоляції чи госпіталізації і лікування та суворо дотримуватися правил особистої гігієни: мити руки після туалету, не користуватися загальним рушником, носовичком, посудом, жувальною гумкою тощо.

         Головним у профілактиці гепатиту А є вживання доброякісної питної води та миття рук з не менш ніж дворазовим намилюванням перед приготуванням і вживанням їжі, після туалету і різних місць загального користування та дотримання інших вимог особистої гігієни.

Дезінфекцію у вогнищі необхідно проводити протягом 35 днів. Предмети побуту, посуд, білизну та іграшки в домашніх вогнищах знезаражують від можливих вірусів кип’ятінням протягом 15 хвилин в 2% розчині соди чи миючих засобів або замочуванням на 30 хвилин в 0,5% розчині сульфохлорантину, 3% розчині соди чи хлорного вапна з подальшим миттям під проточною водою. Посуд з-під виділень замочують на 2 години. Виділення засипають хлорним вапном у співвідношенні 1:5 на 1 годину. Щоденно проводять вологе прибирання приміщень гарячим 2% мильно-содовим розчином (по 100 г соди і мила на відро води). Для дезінфекції можна користуватися й іншими більш коштовними, у тому числі й імпортними дезінфекційними засобами.

         Діти, які перехворіли на гепатит А, підлягають медичному обстеженню в поліклініках протягом 6 місяців, а дорослі 3-х місяців. Для попередження виникнення запалення жовчного міхура чи жовчних протоків (холецистит, ангіохоліт) необхідно дотримуватися режиму поведінки і харчування: фізично і психічно не перевтомлюватися, не перегріватися на сонці, не переїдати і не голодувати, їжу приймати в теплому вигляді 4-6 разів на день, виключивши жирні, копчені та жарені продукти. Варто вживати переважно молочнокислі продукти, сир, каші, фрукти, овочі, відварне м’ясо. Проводити місячними курсами профілактичні лікування настоєм жовчогінних трав, відваром вівса, кавунами та мінеральною водою під наглядом лікаря.

Вірусні гепатити В, С, D – інфекційні захворювання всього організму з переважним ураженням печінки та тяжкими ускладненнями. Це різні хвороби, які викликаються різними збудниками (віруси В, С, D) з відповідним довічним імунітетом. Спільним для них є механізм зараження та наявність жовтяниці при маніфестних формах.

Гепатит В і особливо гепатит С, починаючи з 1997 року, це хвороби підлітків та молоді.

Механізм зараження гепатитами В, С, D – тільки парентеральний, тобто кров хворого повинна потрапити у кров’яне русло здорової людини через ушкоджену шкіру чи слизові оболонки.

Збудники парентеральних гепатитів дуже стійкі, витримують кип’ятіння і можуть зберігатися у зовнішньому середовищі роками.

Джерелом інфікування є переважно вірусоносії, а також хворі й ті, що перехворіли жовтяничними і безсимптомними гострими чи хронічними формами гепатитів В, С, D.

Заразним хворий стає за 2-3 міс. до початку захворювання і при формуванні вірусоносійства може залишатися небезпечним все життя.

Захворювання розвивається не одразу, а після прихованого або інкубаційного періоду через 1,5-6 міс. після зараження вірусом В, через 1-4 міс. – вірусом С. Починається хвороба повільно, з поступовим погіршенням самопочуття: появи слабкості, ломоти в суглобах, головного болю, нудоти, дискомфорту чи болю у верхній правій половині живота, а іноді сверблячки і висипів на шкірі. З наростанням інтоксикації через 1,5-4 тижні темніє сеча, світліє кал, жовтіють склери і шкіра. Типовим для сучасних гепатитів є їх перебіг без жовтяниці і навіть без будь-яких ознак хвороби. Тяжкі хронічні ускладнення можуть виникнути зненацька через декілька років, а то і десятиліть після зараження і формуються частіше після безсимптомного перенесення хвороби та інфікування у дитячому віці (хронічний гепатит, цироз і первинний рак печінки).

Гепатит D частіше супроводжується тяжким перебігом і жовтяничними формами. Це завжди спарена з гепатитом В подвійна інфекція з частими ускладненнями та високою смертністю. Тому при появі будь-яких ознак захворювання вірусними гепатитами потрібно негайно звернутися до лікаря.

Передаються гепатити В, С, D через кров або інфіковані нею слину, лімфу, вагінальні виділення, сперму, материнське молоко, сльози, піт, інші секрети і забруднені ними шприци, медичні інструменти та предмети побуту (загальні леза для гоління, ножиці, манікюрні і педикюрні набори, пемзу, мочалки, зубні щітки, жувальні гумки, соски). Інфікування найчастіше відбувається не в лікувальних установах, а як і при СНІДі – під час парентерального введення наркотиків забрудненими чужою кров’ю шприцами та безладних статевих зносин без презервативів з багатьма партнерами, особливо з груп ризику (наркомани, гомосексуалісти, проститутки, алкоголіки).

У побуті зараження гепатитами відбувається приховано, коли ультрамікроскопічна кількість вірусів потрапляє в організм через мікротріщини ротової порожнини, шкіри чи слизових оболонок статевих органів. Можливе зараження при проколюванні вух, татуюванні, обрізанні.

З медичними процедурами пов’язані лише поодинокі захворювання, частіше після обслуговування приватними стоматологами, урологами, гінекологами.

 Головним у профілактиці гепатитів В, С, D є:

1. попередження заражень через інфіковані інструменти. Будь-які маніпуляції з ушкодженням шкіри чи слизових оболонок необхідно проводити тільки стерильними інструментами (кип’ятіння не є стерилізуючим засобом і застосовується для дезінфекції)
2. дотримання безпечного сексу (постійний статевий партнер; заборона сексу під час менструації та нетрадиційних статевих зносин, які ранять шкіру та слизові оболонки. Головне правило – не мати сексу без презервативу).
3. вірусоносій та перехворілий гепатитами В, С, Д повинен попередити членів родини та статевих партнерів про заразність своєї крові і всіх виділень та про шляхи передачі і профілактики інфекцій, а також відмовитися від донорства – довічно.
4. у побуті виконання особистої гігієни має вирішальне значення, особливо для профілактики заражень немовлят і дітей (індивідуальні ножиці та інші предмети побуту; не слинити для дитини соску, не годувати немовлят пережованою їжею; мити руки з дворазовим і більше намилюванням тощо).
5. дезінфекцію у вогнищі проводять протягом максимального інкубаційного періоду. Посуд та інші предмети побуту знезаражують від вірусу кип’ятінням протягом 30 хвилин у 2% розчині соди чи миючих засобів або замочуванням протягом години у 0,5% сульфохлорантину, 3% розчині соди чи хлорного вапна з наступним миттям під проточною водою. Забруднену кров’ю білизну замочують на 2 години. Прибирання приміщення проводять щоденно з гарячим 2% мильно-содовим розчином (по 100 г соди і мила на відро води).
6. важливим, ефективним і безпечним засобом профілактики гепатиту В, а заодно і гепатиту D, є щеплення проти гепатиту В двічі з інтервалом через місяць і третє – через 6 місяців.

Автор —  лікар-терапевт (вищої категорії) Балик Галина Марківна

Рак молочної залози – це найпоширеніша форма раку в жінок в цілому світі. Щорічно реєструють близьку 1 млн нових випадків.

Серед хворих на рак молочної залози приблизно 20-30% ‑ це жінки віком 50-64 років, решта припадає на жінок вікової групи після 64 років Таким чином, рак молочної залози вражає жінок того віку, коли вони активно працюють та піклуються про свою сім’ю.

Від раку молочної залози в Європі страждає більше жінок, ніж від раку іншої локалізації. За умов ранньої  діагностики і правильного лікування в більшості випадків рак молочної залози підлягає лікуванню. Середній показник виживання європейських жінок становить 79.5 %. Зростання захворюваності раком молочної залози може бути пов’язане зі зміною способу життя (все більша кількість людей веде сидячий спосіб життя, має надлишкову вагу або страждає від ожиріння) і соціальними змінами (більш зрілий вік при народженні першої дитини і зменшення кількості дітей  в сім’ї).

• Фізична активність і вага

Науково доведено, що третина всіх випадків раку молочної залози виникає за наявності надлишкової ваги та недостатньої фізичної активності. Регулярні заняття фізкультурою протягом всього життя відіграють захисну функцію і перешкоджають виникненню раку молочної залози. Фізична активність приносить користь і тоді, коли жінки починають займатись спортом після настання менопаузи.

Встановлено, що в 10-16% випадків рак молочної залози розвивається в результаті відсутності фізичної активності.

Жінки повинні слідкувати за своєю вагою і підтримувати індекс маси тіла в межах 18.5-24.9.

Потрібно старатись зменшити жирові відкладення на животі (абдомінальне ожиріння). Підтримка нормальної ваги тіла може знизити ризик повторного розвитку(рецидиву) хвороби.

Ефект від зниження маси тіла має самостійне значення і не залежить від ступеня фізичної активності.

Щоденна помірне фізичне навантаження протягом 30-60 хвилин допоможе зберігати молочну залозу здоровою.

Дотримання добре збалансованої дієти (вживання жирів не має перевищувати 30%) з додаванням в щоденний раціон свіжих фруктів та овочів і зменшення вживання червоного м’яса сприяє збереженню здоров’я.

• Вживання алкоголю

 Серед жінок, що вживають алкоголь у великих дозах, відносний ризик розвитку раку молочної залози зростає приблизно в 2 рази.

Обмеження вживання алкоголю до 1 склянки вина чи пива на день (не більше 10 г алкоголю на день) допоможе зберегти  молочну залозу здоровою.

• Фактори, пов’язані з репродуктивним здоров’ям

Народження дітей в молодому віці, наявність в сім’ї декількох дітей, грудне вигодовування – це фактори, які відіграють захисну роль і попереджують  виникнення раку молочної залози. Рання поява першої менструації і пізня менопауза збільшують ризик раку молочної залози.

• Гормональна терапія(гормональне лікування)

Існує зв’язок між гормональною замісною терапією і ризиком раку молочної залози. Гормонотерапія і її тривалість (що триваліший час прийому, то вищий ризик) збільшують можливість розвитку раку. Міжнародна агенція з дослідження раку на цей час вважає, що призначення комбінованої терапії з використанням естрогенів і прогестеронів під час менопаузи може спричинити канцерогенний ефект. Багато досліджень свідчать про підвищення ризику розвитку раку молочної залози в жінок, які приймають комбіноване лікування жіночими статевими  гормонами.

Вживання оральних контрацептивів в молодому віці (до 20 років) збільшує ризик раку молочних залоз в віці до 35 років. Тому питання гормональної терапії необхідно корегувати лише з лікарем. Для раннього виявлення раку молочної залози кожна жінка повинна проводити самообстеження молочних залоз (пальпація в положенні стоячи і лежачи).

              — УЗД дослідження молочних залоз (здійснюється з 4 по 10 день менструального циклу);

              — мамографічний скринінг (рентгенологічне обстеження).

Мамографія визнана найкращим методом ранньої діагностики раку молочної залози. Рак ‑ не вирок, у випадку ранньої діагностики він виліковний.

 Видалення кліща

• не потрібно видаляти кліща голими руками;
• кліща можна видалити, зачепивши його голівку петлею міцної нитки. Шляхом послідовних, повільних потягувань нитки то праворуч, то ліворуч, досягають повного вивільнення хоботка кліща з тіла людини;
• кліща можна зняти пінцетом з широкими кінцями, обережно видаляючи круговими рухами (викручуючи) його за годинниковою стрілкою, а не витягувати. При цьому шипи хоботка звернуться до осі обертання і голівка кліща не відірветься;
• після видалення кліща місце присмоктування слід змастити 3% розчином йоду, спиртом або одеколоном. Якщо хоботок залишився в ранці, його необхідно видалити стерильною голкою;
• Після видалення кліща слід ретельно вимити руки з милом, кліща краще спалити;
• Ні в якому разі не можна розчавлювати кліща, щоб не занести в рану на тілі збудників хвороби, які можуть знаходитись в організмі кліща;
• Всім особам, що зазнали укусу кліща, рекомендовано щоденно міряти температуру протягом 30 днів, слідкувати за самопочуттям та оглядати шкірні покрови.

Ужалення комахами (бджола)

Необхідно якнайшвидше видалити жало – зішкрябати його краєм нігтя або лезом ножа.Не варто намагатись витягнути жало з отрутовмісним мішечком, оскільки під шкіру може потрапити додаткова кількість отрути. Місце ужалення промити водою з милом, протерти спиртом. За можливості прикласти холод для зменшення набряку, дати випити анальгетики (парацетамол, нурофен), антигістамінні, тобто протиалергічні засоби («Лоратадин», «Супрастін») або місцево при свербінні й набряку – мазі, які містять антигістамінні та глюкокортикоїдні речовини (мазь «Дермадрін», «Псилобальзам», мазь «Ірикар» і т.п.). Дати випити багато рідини.

 Гіпертонічний криз

Необхідно пацієнта покласти в горизонтальне положення. Під язик дати 1 таб. 0,01г фенігідину («Ніфедіпіну», «Корінфару»); 1 таб. нітрогліцеріну під язик, або 4-8 крапель фармадипіну на грудку цукру під язик; або 1 таб. клофеліну 0,00015 під язик.

Заспокійливі: краплі «Барбовалу» – 25 крапель, «Корвалол» 20-30 крапель.

 Непритомність

Необхідно пацієнта покласти в горизонтальне положення з піднятими нижніми кінцівками. Дати понюхати змочену 10% розчином аміаку (нашатирним спиртом) вату.

Обличчя збризнути холодною водою, скроні натерти нашатирним спиртом. 30 крапель валеріани внутрішньо, доступ свіжого повітря.

Кровотеча

При зовнішніх кровотечах внаслідок  травм давляча асептична пов’язка, при артеріальних кровотечах – накладання джгута  з поміткою часу накладання, надавлювання пальцями: придавити артерію до кістки на час не більше 15 хвилин.

При носових кровотечах – передня тампонада носових ходів марлевими смужками, змоченими 2% розчином перекису водню.

 Отруєння

При отруєннях у разі вживання отрути внутрішньо необхідно промивання шлунку через зонд. При перкутанних отруєннях слід змивати проточною водою зі шкіри та слизових оболонок (мильною водою при  жиророзчинних отрутах). Звільнення грудної клітини від стискуючої одежі, доступ свіжого повітря.

При харчових отруєннях – викликати блювоту, промити шлунок кип’яченою водою. Внутрішньо – вживати достатньо води – до 2-х літрів; сорбенти: «Ентеросгель», «Атоксил», активоване вугілля, «Фільтрум».

 Перегрівання організму (тепловий, сонячний удар)

Будь який спосіб охолодження організму для зниження температури тіла – змочування обличчя холодною водою, укутування в холодне, вологе простирадло, обдування вентилятором, прикладання пузирів з льодом на ділянки великих судинно-нервових пучків (шию, пахові ділянки). Холодне пиття. Обов’язково носити головний убір.

 Опіки

Сонячні опіки – обробити шкіру з опіками спреєм «Пантенол», «Ацербін», препаратами «Пантестин-крем», «Титриол-гель». Можна використовувати кефір, сметану. Дуже добре допомагає міцний свіжозаварений зелений чай. Ватним тампоном його наносять на обгорілу шкіру. Можна для знеболення вживати парацетамол. При підвищенні температури тіла – звертатись до лікаря.

Хімічний опік кислотою – промити проточною водою тривалий час, не менше ніж 15-20 хвилин, накласти стерильну пов’язку і викликати  «103».

Хімічний опік лугами – промити холодною водою, накласти стерильну пов’язку, змочену розведеним в 3-4 рази оцтом або розчином борної кислоти (1 ч. л. на одну склянку води) і викликати «103».

Термічні опіки – дія високої температури (гарячий чай, кава, каструля з окропом, чайник): промити холодною водою протягом 10-15 хвилин. Не відривати тканину, що прилипла до тіла. Не змащувати жиром та олійними мазями, щоб не інфікувати рану. Накласти м’яку марлеву пов’язку, змочену водою, можна в розчині – 1 ч. л. соди на 1 склянку води. Зволожувати пов’язку, як підсихатиме. На уражену шкіру нанести аерозоль «Пантенол» чи «Ацербін» чи «Левизоль». Не проколювати пухирі, не використовувати йод та інші антисептики.

Внутрішньо вживати антигістамінні засоби («Супрастин», «Кларитин»), знеболювальні засоби (парацетамол). Викликати лікаря.

Опік при займанні (при пожежах) – якщо горить одяг, треба загасити вогонь. На потерпілого накинути ковдру, плащ, пальто і т.п., але щоб не закривати голову, інакше можна отримати опік дихальних шляхів . Якщо є можливість – гасити водою, далі діяти як при термічних опіках.

 Обмороження

Відновити кровопостачання якнайшвидше. Занести потерпілого в тепле приміщення і поступово розтирати обморожені ділянки. Якщо побіліли щоки, ніс, вуха – розтирати до почервоніння, поколювання та печіння в уражених місцях. Снігом розтирати не можна, він не зігріває, а охолоджує і спричиняє мікротравми шкіри. Роздягаємо потерпілого обережно, взуття знімаємо так, щоб не пошкодити обморожені пальці. Дають випити гарячий чай, каву.

 Допомога потопельнику

Витягти із води. Покласти животом донизу собі на коліно або на складений валиком одяг, поліно і декілька разів надавити йому на спину, щоб видалити воду з дихальних шляхів. Потім пальцем, замотаним у хустинку, необхідно розтиснути потерпілому губи, розкрити рот, почистити ніс і глотку від піни, грязюки і водоростей.

Після цього покласти на спину, максимально закинувши голову, витягнути язика і слідкувати, щоб він не западав.

Далі необхідно перейти до проведення штучного дихання «рот в рот» або «рот в ніс».

Епілептичний напад

Потерпілого покласти на рівну поверхню, під голову – рушник чи одяг. Щоб хворий не прикусив язика, необхідно відкрити рота, розтиснути зуби і вставити ложку, обмотану рушником або інший підручний засіб. При великих судомах притримувати руки, ноги від травмування. Викликати швидку допомогу.

 Головне не панікуйте, надавайте першу невідкладну допомогу та викликайте швидку — 103!

 Набряки – це збільшення об’єму за рахунок міжклітинної рідини.

При периферичних набряках відбувається візуальне та пальпаторне (на дотик) збільшення вільної рідини в підшкірній сполучній тканині. У деяких випадках, наприклад, при серцевих набряках, накопичення рідини відбувається і в клітинах. Периферичні набряки стають помітними після збільшення рідини в інтерстициальних тканинах у середньому на 5-7 літрів. Цьому передують приховані набряки, які можна виявити внаслідок зміни маси тіла, в тому числі й після прийому сечогінних засобів. Особливими формами набряків є асцит та гідроторакс, тобто накопичення рідини в черевній порожнині та в плевральних порожнинах легень. Значні набряки всього тіла називаються анасаркою.

Набряки бувають загальними та місцевими.

 Причини загальних набряків:

• Захворювання серця.
• Захворювання нирок.
• Захворювання печінки.
• Порушення білкового обміну в організмі .
• Мікседема (захворювання щитовидної залози).
• Вагітність.
• Прийом лікарських препаратів

 Причини місцевих набряків:

• Венозні набряки (тромбофлебіт глибоких вен, хронічна венозна недостатність).
• Лімфатичні набряки.
• Жирові набряки.
• Ортостатичні набряки.
• Набряк Квінке – при алергічній реакції.

 Серцеві набряки: Характерне симетричне ураження обох кінцівок. Набряки з’являються в області гомілок, можуть минати після сну в горизонтальному положенні. Поступово поширюються на верхню половину тулуба. У лежачих хворих набряки більші в області попереку або на тому боці, на якому переважно лежить пацієнт. При серцевих набряках є прояви захворювань серця: задишка, часте серцебиття, збільшення розмірів серця та набухання шийних вен. Після збільшення печінки розвиваються набряки в черевній порожнині – асцит.

 Ортостатичні набряки з’являються під час тривалого перебування у вимушеному положенні стоячи або сидячи. Часто виникають під час переїзду, перельоту (синдром мандрівника), у тих, хто працює за комп’ютером тривалий час (синдром хакера) або сидить (синдром тренера). Двохсторонні ортостатичні набряки часто розвиваються і в людей похилого віку в результаті обмеженого пересування та зниження рухової активності.

Набряки вагітних. Виникають після 23-25 тижня вагітності в результаті здавлення збільшеною маткою вен. Набрякають завжди обидві кінцівки, збільшення їх в об’ємі однакове. Набряк в нижній третині гомілок не болить, дає важкість в ногах, минає після відпочинку в горизонтальному положенні.

 Набряк при захворюванні суглобів. Набряк має локальний характер – з’являється в зоні ураженого суглоба. Часто поєднується з больовим синдромом, що значно посилюється при згинанні-розгинанні суглоба, обмеженим об’ємом активних і пасивних рухів. Багато пацієнтів зауважують стартові проблеми – скутість вранці після нічного відпочинку, яка проходить через 10-20 хвилин руху. Набряк при ураженні колінного суглоба (гонартроз) зменшується при зменшенні запальних явищ, при загостренні – з’являється знову.

 Венозні набряки При гострому тромбофлебіті набряк розвивається раптово, за повного здоров’я, вражає одну кінцівку. За короткий час набряк збільшується, захоплює всю гомілку чи стегно. Набряк супроводжується сильними болями. Для венозного тромбозу характерна відсутність набряку на ступні. Після формування хронічної венозної недостатності (через декілька місяців) з’являється певна тенденція зменшення набряку. Розширення вен немає, трофічних порушень теж. Набряки при хронічній венозній недостатності. Розвиваються за ураження як глибоких, так і поверхневих вен, частіше мають двобічний характер, вражається нижня третина гомілки, ступня набрякає дуже рідко. Набряки частково зменшуються на ранок, нерідко супроводжуються варикозним розширенням вен та в 10-15% трофічними ураженнями шкіри. Характерним для хронічної венозної недостатності є виникнення набряків разом з болями, важкістю, втомою в литкових м’язах.

Венозний набряк при тромбозі чи здавленні вен тазу поширюється на обидві кінцівки, а при стисненні нижньої порожнистої вени — на шкіру живота і ділянку попереку. На животі з’являється сітка розширених судин у вигляді «голови медузи».

При здавленні верхньої порожнистої вени – набряк і ціаноз верхньої половини тулуба, обличчя, потилиці та шиї («комір Стокса»), верхніх кінцівок, які найбільше виражені в горизонтальному положенні. Причинами такого синдрому є рак легень, туберкульоз, аневризма аорти, пухлини середостіння. Підтвердити діагноз дозволяє доплер-ультразвукове дослідження вен і флебографія.

Лімфатичні набряки виникають при порушенні пропускної здатності лімфатичних судин. Характерний набряк тильного боку ступні за формою подушки, набряк нижньої та середньої третини гомілки. Набряк м’який, під час надавлювання залишає ямку, у разі тривалого захворювання шкіра потовщується («свиняча шкіра»). Лімфатичні набряки виникають частіше в жінок до 35років, нерідко провокуються вагітністю, травмою кінцівки, укусом комахи чи подряпиною шкіри. Набряк збільшується роками, часто супроводжується варикозним розширенням вен, ускладнюється бешихою (рожистим запаленням) та розвитком «слоновості» кінцівки. Набряки при мікседемі під час надавлювання не залишають слідів. Шкіра товста, шорстка, груба. Характерне збільшення маси тіла, загальмованість, низький голос, випадіння волосся, уповільнення мови та рухів, сонливість, втомлюваність, схильність до брадикардії (рідкого пульсу) й зниження артеріального тиску. Діагноз підтверджують результати визначення рівня гормонів щитовидної залози в крові. Набряки під час прийому лікарських препаратів виникають при затримці натрію й води нирками. Провокуються гормонами: глюкокортикоїди, естроген, прогестерон, тестостерон; антигіпертензивними препаратами: гідралазин, алкалоїди раувольфії, блокатори кальцієвих каналів (амлодипін); нестероїдні протизапальні препарати (диклофенак, індометацин); антидепресанти. «Набряк Квінке» ‑ набряк, що поєднується з кропив’янкою, є проявом алергічної реакції на антибіотики, продукти, отруту комах (оси, бджоли, шершні). Набряк може розвиватись на будь-якій ділянці тіла, частіше на обличчі та кінцівках. Небезпечним для життя є набряк гортані та викликана ним асфіксія (удушення). Загальні набряки при захворюванні нирок, печінки, порушенні білкового обміну є наслідком органічного захворювання. Ниркові набряки характеризуються набряком повік після сну, одутлістю обличчя, блідістю. Печінковим набрякам характерний розвиток асциту на фоні жовтяниці та «судинних зірочок» на шкірі. При порушенні білкового обміну чітко вимальовується картина основного захворювання, наприклад, пухлини чи туберкульозу Здійснити правильну діагностику та призначити адекватне лікування у разі розвитку набряку може тільки лікар. Не займайтесь самолікуванням!

Проведені в багатьох країнах дослідження показали, що 84% випадків вагітності серед жінок віком до 20 років є незапланованими. Статистичні дані по Україні свідчать про те, що в кожному десятому випадку на операцію переривання вагітності змушена йти молода жінка. Крім того, вагітність серед підлітків є основною причиною, через яку вони залишають навчання. Найнадійнішим методом контрацепції для молодих людей є відсутність сексуальних контактів, це найкращий захист від захворювань, які передаються статевим шляхом.

Засоби контрацепції для підлітків і молоді поділяються на:

— бажані (презервативи, гормональні контрацептиви);

— застосовувані (сперміциди);

— менш популярні (методи природного планування сім’ї);

— застосовувані в крайніх випадках (невідкладна контрацепція).

Презерватив вважається найкращим засобом контрацепції для молоді.

Основними перевагами презерватива є:

• захист від захворювань, які передаються статевим шляхом, у тому числі від ВІЛ;
• мала ймовірність побічних ефектів;
• можливість застосування без призначення лікаря;
• простота використання;
• відносна дешевизна.

Недоліки такі:

— дискомфорт;

— алергічні реакції на латекс;

— незалежність від партнера;

— недостатня надійність.

            Для тих, хто має статеві відносини не часто, цей метод контрацепції є переважним, тому що це надійний засіб профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом. У випадках правильного використання презерватива досить ефективний метод контрацепції (теоретична ефективність 90 – 95%, практична – 90%). Використання презервативів молоддю надає впевненості в собі, оскільки як юнака, так і дівчину хвилює вірогідність небажаної вагітності чи ризик зараження захворюваннями, що передаються під час сексуальних контактів.

 Оральні контрацептиви (таблетки)

В останні роки спостерігається значний прогрес у розробці безпечних та ефективних оральних контрацептивів зі зниженими дозами естрогенів. Сьогодні вважається, що ідеальний контрацептив не впливає на обмін жирів та вуглеводів. Однак є певні труднощі у їх використанні. Порівняно з більш дорослими жінками, підлітки і молодь частіше забувають прийняти таблетки, або передчасно припиняють їх застосування.

Значні переваги оральних контрацептивів полягають у зменшенні таких випадків:

— надмірних менструальних кровотеч;

— надмірних міжменструальних болів;

— порушень менструального циклу;

— фолікулярної кісти яєчника;

— анемії;

— ендометріозу;

— вугрових висипань.

Такий  метод контрацепції має і побічні ефекти, такі як нудота, головний біль, набрякання молочних залоз, збільшення маси тіла. Останнє може бути основною причиною відмови від цього методу контрацепції. Теоретична ефективність оральних контрацептивів у жінок репродуктивного віку становить 99,5% а практична – 98%. Значна кількість молоді віддає перевагу спільному застосуванню таблеток і презервативів, оскільки останній захищає від захворювань, що передаються статевим шляхом.

Сперміциди

Переваги засобів ‑ практично відсутні побічні ефекти, а також часткове попередження захворювань, що передаються статевим шляхом. Недоліком сперміцидів є необхідність введення перед кожним статевим контактом, можливі незручності під час введення і вилучення з піхви, а також необхідність спеціального догляду. Сперміциди можна застосовувати не тільки з діафрагмою, а й самостійно. Незручність застосовування цього методу полягає в досягненні контрацептивної ефективності не раніше ніж за 10-15 хв. до статевого акту. Крім того, практична ефективність сперміцидів становить близько 80%.

Природні методи

Застосування ритмічного методу, оцінки слизу, вимірювання базальної температури особливо складне для підлітків і молоді, оскільки для правильного їх використання необхідна спеціальна підготовка. Використання методу утруднюється у разі нерегулярного менструального циклу.

 Невідкладна контрацепція

Цей метод оральної гормональної контрацепції, на перший погляд, вигідний для молоді, тому що в них незаплановані статеві контакти бувають досить часто. Однак цей метод не слід рекомендувати як регулярну контрацепцію. Він ефективний лише протягом 72 годин після статевого контакту. Дівчина має обов’язково проходити перевірку щодо наявності вагітності.

 Внутрішньоматковий засіб

Переваги цього методу попередження небажаної вагітності досить відома. Водночас існує великий ризик запальних захворювань статевих органів, у разі використання внутрішньоматкового засобу. Ризик збільшується зі збільшенням кількості статевих партнерів, що часто трапляються в молодому віці. Крім цього, цей метод контрацепції не лише не захищає від захворювань, які передаються статевим шляхом, а й різко збільшує ризик їх виникнення. Больовий синдром та збільшення кількості менструальної крові зумовлюють неприйнятність цього методу контрацепції для підлітків і молоді.

Для правильного підбору методів контрацептивів найкраще звернутись до лікаря-гінеколога.

• Калій (К) ‑ «паливо для серця». Його норма ‑ 2 г на добу. Разом з натрієм регулює водно
  — сольовий обмін. Слідкує за правильним серцебиттям, за тим, щоб м’язи та нерви працювали бездоганно.

Джерела: соя, квасоля, сир домашній, печена картопля.

• Фосфор (Р) ‑ «акумулятор енергії». Норма ‑ 5 г на добу. Відповідає за перерозподіл енергії, що потрапляє в організм з їжею. Фосфору ми вживаємо багато. Джерела фосфору: білий хліб, риба, яловичина, сир, яйця, молоко, йогурт.
• ЗАЛІЗО (Fe) ‑ «кисневий транспорт». Норма на добу ‑ 20мг . бере участь в диханні та кровотворенні. Складовий елемент гемоглобіну. Дефіцит заліза тривалий час може залишатись непомітним – до тих пір, поки не проявиться анемія (малокрів’я). Симптоми: блідість шкіри, слабкість, запаморочення голови. Джерела заліза: квасоля, м’ясо, гречка, яблука, хліб.
• Натрій (Na) ‑ «сіль життя». Норма на добу ‑ 3-6 г, працює в поєднанні з калієм – вони є «головними з водозабезпечення». Нервові та м’язові клітини функціонують тільки в електролітному середовищі, яке створюють калій та натрій. При нестачі натрію виявляються симптоми: головний біль, відчуття слабкості, судоми, низький кров’яний тиск. У разі надлишку – затримка рідини в організмі, перевантаження серця, нирок. Джерела натрію: оливки, ковбаси, консерви, м’які сири, риба, м’ясо, сіль.
• Магній (Mg)- «антистресовий метал». Добова потреба: 300-400 мг. Забезпечує контроль над м’язами. Захищає клітини від пагубної дії стресу. Попереджає атеросклероз та серцево-судинні захворювання. При нестачі магнію підвищується роздратованість, дрібне м’язове тремтіння. Джерела магнію: какао, квасоля, горох, пророщені зерна пшениці, горіхи, мед, зелень, хліб, риба.
• Цинк (Zn) ‑ «для сексу й самозахисту». Потреба на добу ‑ 15 мг. Посилює боєздатність імунної системи, допомагає загоєнню ран, боротьбі з застудою. Відповідає за плодючість чоловіків, регулює роботу простати. Джерела цинку: печінка, яйця, сир, молюски, боби, гриби, насіння соняшника.
• Фтор (F) ‑ «емалювальник». Норма ‑ 2-3 мг. Зміцнює зубну емаль, допомагає заживляти переломи. Попереджує розвиток вікового остеопорозу. Джерела: питна вода, грецькі горіхи, молоко, чорний чай, шпинат.
• Марганець (Mn) — «спеціаліст з ферментів». Норма – 2-10 мг. Активує ферменти, відповідальний за сексуальні здібності, бере участь в кровотворенні, допомагає печінці позбутися від накопичених отруйних речовин. Джерела: чорний хліб, нирки, шпинат, картопля, печінка, банани.
• Мідь (Cu) — «фарба для волосся й очей». Норма ‑ 2-5 мг на добу. Необхідна для синтезу пігментів, що фарбують шкіру, очі та волосся. Важлива для роботи залоз внутрішньої секреції і для білкового обміну. У разі нестачі – порушення пігментації, збої в нервовій системі, відкладання на стінках судин. У разі надлишку міді страждає печінка. Джерела міді: чорний хліб, картопля, шоколад, печінка, кава.
• Йод (I) — «захист для щитовидки». Норма ‑ 100-200 мкг. Абсолютно необхідний для роботи щитовидної залози та всієї гормональної системи. Нестача йоду веде до збою всіх функцій організму – порушення обміну речовин, втрати потенції, депресії, м’язової слабкості, зобу. Джерела йоду: йодована сіль, морська капуста, морська риба, мідії.
• Кальцій (Ca) — «матеріал для скелету». Норма на добу – 1,0-1,5 г. Організм дорослої людини має в своєму розпорядженні приблизно 2 кг кальцію. Цей елемент конче необхідний в період росту. Він відповідає за формування кісток і зубів, здатен боротися з алергічними реакціями і, як виявили нещодавно, з депресіями. Дефіцит кальцію призводить до ослаблення кісткової тканини – остеопорозу та збільшує ризик переломів. Надлишок кальцію пригнічує засвоєння магнію, а також спричиняє відкладення солей в суглобах. Джерела кальцію: будь-які молочні продукти, сухофрукти, мигдаль, сардини.
• Кобальт (Co) ‑ «забарвлювач для крові». Потреба на добу – 40-70 мкг. Бере участь в утворенні еритроцитів, а також в перетравленні їжі: без нього неможливий синтез вітаміну В12 кишковою мікрофлорою. Є стимулятором створення багатьох важливих ферментів, веде боротьбу з канцерогенними вільними радикалами. Препарати, які містять кобальт, корисні при гастриті. Надлишок кобальту може спричиняти діарею, а кобальтове отруєння (наприклад, кобальтовою фарбою) призводить до тяжких наслідків для серцево-судинної системи. Джерела кобальту: арахіс, макарони, хліб, устриці, печінка, оселедець, яйця, яловичина.

Ось уже кілька десятиліть ми приділяємо пильну увагу мигдаликам, або гландам – так часто називають піднебінні мигдалини. Їхнім станом пояснюємо часті застудні захворювання.

 Навіщо потрібні мигдалини?

Мигдалини – один із найважливіших імунних органів людини. Саме вони першими зустрічають хвороботворні механізми із навколишнього середовища і забезпечують захист нашого організму. У мигдаликах містяться особливі щілини – лакуни. Лакуни – це пастка для мікробів та вірусів і водночас своєрідний «полігон», де імунна система вчиться боротися з цими мікробами й вірусами. Видалення мигдаликів без вагомих підстав може стати ударом по захисних силах організму.

 Що таке хронічний тонзиліт?

Хронічний тонзиліт – це загальне захворювання організму, за якого хронічний запальний процес локалізується у піднебінних мигдалинах. У разі зниження загального імунітету або зіткнення організму з потужною інфекційною атакою (ангіна),у лакунах накопичується велика кількість гною, що складається із загиблих мікробів, білих кров’яних тілець, клітин (так звані пробки). Заблоковані гноєм мигдалини перестають працювати як імунний орган, а у гнійному вмісті лакун чудово себе почувають і розмножуються хвороботворні мікроби. Хронічний тонзиліт проявляється загальною слабкістю, незначним підвищенням температури тіла (37 – 37,3*С), появою неприємного запаху з рота, збільшенням лімфатичних вузлів, зниженням імунітету, і, як результат, – частими ангінами – два і більше разів на рік.

 У чому ж небезпека тонзиліту?

Найнеприємнішим у хронічному тонзиліті є те, що він може підтримувати і сприяти прогресуванню інших захворювань, починаючи від частих застуд і гайморитів і закінчуючи алергічними захворюваннями, ревматизмом (небезпечна хвороба, яка вражає серце і суглоби), гломерулонефритом (захворювання нирок).

Часті застудні захворювання при хронічному тонзиліті виникають з таких причин:

• Мигдалини перестають функціонувати як імунний орган, імунітет знижується. А найменша провокація (переохолодження, втома, стрес) призводять до захворювання.
• Мигдалини, що містять рідкий гній і гнійно-казеозні пробки, перетворюються на осередок інфекції.

 Сучасні підходи до лікування хронічного тонзиліту

Враховувати важливу роль мигдаликів для імунітету людини, лікарі максимально пильно ставляться до них і вдаються до видалення тільки у крайніх випадках після безуспішного проведення 2-3 курсів консервативної терапії.

Лікування хронічного тонзиліту проводиться за такими напрямками:

• Усунення запалення і болю (проводяться місцеві процедури промивання лакун, застосування протизапальних препаратів, переважно у вигляді таблеток для розсмоктування).
• Поліпшення дренажної функції мигдаликів (масаж мигдаликів).
• Зміцнення загального і місцевого імунітету. Для профілактики загострень хронічного тонзиліту велике значення має своєчасна санація ротової порожнини, верхніх дихальних шляхів і вуха, відновлення носового дихання і т.п. Доцільним є проведення профілактичного курсу промивання лакун, застосування фізіотерапевтичних процедур за загальноприйнятою практикою (тубус-кварц, ультрафонофорез). Призначення препаратів із протизапальною та імуномоделюючою діями. Останнім часом широко застосовують натуральні комплексні препарати, котрі усувають запалення і біль і відновлюють ушкоджені мигдалики.

 Проведення профілактичних курсів 1 раз на півроку дасть змогу зберегти мигдалики.

 5 порад для хворого горла:

1. Відмовтесь від твердої і гострої їжі. Тверді а також пікантні і гострі продукти травмують і пошкоджуютьзагальну слизову оболонку ротоглотки.
2. Пийте більше теплої рідини. Для швидкого виведення токсинів з організму і відновлення втрати рідини необхідно більше пити. Вживати можна теплий чай, компот, кисіль, молоко
3. Створіть належний мікроклімат. Запаленому горлу надзвичайно шкодить сухе повітря. Воно пересушує слизову оболонку і послаблює місцеві захисні механізми, а це може посилити запальний процес. Рекомендована вологість повітря в кімнаті – 40-60%. Для її підтримання слід робити вологе прибирання. Також можна придбати зволожувач повітря або, принаймні, поставити у приміщенні миску з водою.
4. Полощіть горло. Для механічного видалення збудників хвороби і продуктів їх обміну зі слизової оболонки ротоглотки можна застосувати старий перевірений засіб – полоскання. Полоскати горло треба часто, кожні 2-3 години. Для цього використовуйте або теплу воду або різноманітні розчини і відвари.
5. Усуньте запалення, інфекцію та біль. У домашній аптечці мають бути спеціальні засоби – це аерозолі, пастилки, льодяники та таблетки для розсмоктування. Якщо впродовж 2-3 днів самостійного лікування горла стан не покращився, слід негайно звернутися до лікаря!

Цікаво знати, що при ангіні дуже корисний гарбуз. Речовини, що містяться в гарбузі, полегшують біль і зменшують запалення горла. Для цього гарбуз запікають, готують з нього кашу або просто сік.

Підготовка до взяття аналізу крові

Для загального аналізу крові береться венозна кров із ліктьової вени. Забір проводиться натщесерце, після 8 – 12- годинного нічного голодування. Вранці перед обстеженням можна випити склянку води.

Для біохімічного дослідження кров береться натще із вени. За добу до обстеження бажане харчування без перевантажень – слід виключити вживання жирних страв, солодощів, алкоголю.

При обстеженні на глюкозу – бажано напередодні обмежити вживання соків, солодкого чаю, кави, сильногазованих напоїв, шоколаду.

При обстеженні крові на гормони, на згортання крові рекомендовано, крім харчового режиму, уникати фізичних і психоемоційних перенавантажень, стресу, алкоголь виключити за добу до обстеження, паління цигарок – за одну годину до обстеження.

 Взяття аналізу сечі

Використовують спеціальні пластикові контейнери з кришкою. Напередодні слід виключити з раціону харчування продукти, які фарбують сечу: буряк, моркву, не приймати сечогінні препарати. Провести ретельний гігієнічний туалет статевих органів. Жінкам не рекомендують здавати аналіз під час менструації. Для дослідження беруть 50 мл ранішньої сечі, при сечовипусканні 1-2 секунди випускається струмінь в унітаз, а потім в контейнер.

 Добова сеча

Для обстеження сеча збирається добу. Перша ранкова порція утилізується, всі наступні порції сечі, що виділяються протягом дня, ночі і ранку збирають в одну велику ємкість, зберігають під час збирання при t + 4, + 8 в холодильнику. Після закінчення збору вся сеча перемішується і відливається в контейнер для дослідження. На бланку відмічають кількість – добовий об’єм сечі та зазначають прізвище пацієнта.

 Ультразвукове дослідження

УЗД черевної порожнини проводять натще, не можна їсти, пити, палити цигарки. Напередодні обстеження увечері очистити кишечник (якщо самостійно не вийшло, то роблять клізму).

За три дні до обстеження рекомендовано виключити із харчування горох, капусту, сирі овочі, квасолю, молоко, чорний хліб, солодощі та сильногазовані напої. Для виключення здуття бажано під час їжі приймати ферментні препарати («Панкреатин», «Мезим-форте») та вживати активоване вугілля по 2-3 таблетки тричі на день.

 УЗД матки та придатків

Трансвагінальне УЗД підготовки не потребує. Трансабдомінальне УЗД проводиться при наповненому сечовому міхурі. Перед обстеженням 3-4 години не можна випорожнювати сечовий міхур, за 1 годину до процедури випити 1 літр негазованої води. Напередодні обстеження зробити очисну клізму.

 УЗД сечового міхура та простати у чоловіків

Обстеження проводиться при наповненому сечовому міхурі, за 1-2 години до обстеження не можна мочитись, за 1 год. до процедури випити 1 літр негазованої води.

При трансректальному обстеженні простати необхідно напередодні обстеження зробити очисну клізму.

 УЗД, яке не потребує підготовки

• Щитовидна залоза.
• Нирки.
• Калитка.

 Ехокардіографія

Ультразвукове обстеження серця, спеціальної підготовки не потребує, при цьому бажано мати обстеження – електрокардіограму.

Наукова назва молочниці – вагінальний кандидоз – походить від назви збудника цього захворювання, дріжджового грибка – candida albicus (в перекладі з латині означає «кандида біла»). Термін говорить сам за себе: молочниця проявляється «творожними» виділеннями із статевих органів, позбавитися від яких доволі непросто. Краще попередити їх появу.

Для жіночого організму дуже важливо підтримувати природній рівень рН середовища вагіни. Більшість практично здорових жінок є носіями candida albicus. Цей дріжджовий грибок може знаходитись на різних ділянках організму: на шкірі, в кишківнику, у вагіні. Зазвичай він не створює ніяких проблем. Завдяки тому, що його кількість і розвиток обмежені цілою низкою причин. Наприклад, ріст патогенних грибків обмежують корисні бактерії, які заселяють порожнину рота, шлунково-кишковий тракт і вагіну. Кисле середовище також перешкоджає цьому процесу. Ще одним чинником, який контролює чисельність дріжджового грибка в організмі, є імунна система.

Однак при порушеннях імунітету, інфекціях, після довготривалого прийому антибіотиків, при зміні гормонального фону і, як наслідок, порушення рН середовища вагіни, природний баланс порушується. Через це замість корисної мікрофлори починають зростати і розповсюджуватись дріжджові гриби кандида. Вони пошкоджують слизову оболонку статевих органів, і у жінки з’являються типові симптоми молочниці.

 Типові симптоми молочниці:

• Свербіж, подразнення, дискомфорт.
• Болюча набряклість.
• Почервоніння в області внутрішніх статевих органів.
• Рясні білі, «творожні» виділення із вагіни.

 Поради для попередження молочниці:

• Подбайте про гігієну: використовуйте делікатні засоби для чутливої інтимної зони і захисту її природної мікрофлори.
• Після прийняття душу чи купання ретельно витирайте інтимну зону. Вологе середовище сприяє росту грибка.
• Носіть вільну, необтягуючу спідню білизну із бавовни. Тісний одяг, синтетичні тканини не пропускають повітря і створюють сприятливі умови для розмноження грибка.
• Не використовуйте ароматизовані засоби для прийняття ванни, пудру, ароматизовані гігієнічні прокладки й тампони.
• Не проводьте спринцювання, оскільки воно порушує природній баланс рН вагіни і природній баланс мікрофлори, що може викликати молочницю.
• Пийте багато рідини, вживайте здорову їжу, навчіться долати стреси.

 Продукти, які допомагають попередити молочницю і зменшити її симптоми:

Збалансоване харчування поліпшує роботу імунної системи і допомагає попередити різні інфекції, серед яких і грибкові вагінальні інфекції.

• Включіть в раціон харчування часник, який є природним атибіотиком і пригнічує ріст бактерій. Щоденне вживання часнику допоможе позбавитися грибкових інфекцій і швидко полегшити дискомфортні відчуття.
• Щоденно випивайте чашку йогурту, оскільки він містить активні корисні бактерії, які допомагають боротися з ростом грибків. Молочниця виникає при порушенні балансу мікрофлори вагіни і заселенням її інфікуючими бактеріями.
• Вживайте багато продуктів, які містять вітамін С, що зміцнює імунну систему і попереджує інфекцію. На нього багаті журавлинний та апельсиновий соки.
• Обмежте кількість вживання цукру, тому що він сприяє росту грибків. Їжте менше хліба і продуктів, виготовлених на основі дріжджів. Не вживайте у великій кількості алкоголь, а також напої, що містять кофеїн (каву, кока-колу, пепсі-колу).

 За появи тривожних симптомів не займайтесь самолікуванням, а звертайтесь до гінеколога.

Тревога – эмоциональное состояние, чувство сильного волнения, беспокойства, нередко без всякого внешнего повода. Состояние тревоги часто возникает и в норме. О патологической тревоге можно говорить, тогда, когда она дезорганизует всю жизнедеятельность человека.

Тревожность– склонность индивида к переживанию тревоги, характеризующаяся низким порогом возникновения реакции тревоги. Различают ситуативную тревожность (связанную с конкретной внешней ситуацией) и личностную тревожность (которая является стабильным свойством личности).

Наиболее известными и широко применяемыми методами диагностики  уровня тревожности являются тесты Ч.Д.Спилберга и Ханина, а также методика Тейлора.

Кроме этого разработаны и адаптированы тесты оценки депрессивных состояний (Зунге, В.А. Жмурова), методики диагностики стрессоустойчивости и социальной адаптации (Холмса и Раге), уровня социальной фрустрированности (Л.И. Вассермана), уровня субъективного контроля  (Дж. Роттера) и др.

Для наиболее полного представления об особенностях эмоциональной сферы и психических состояний индивида используется комплекс психодиагностических  методов: как основанные на самооценки состояний, так и проективные методики.

Методики Ч.Спилберга

Данный тест представлен в виде опросника из 40 вопросов. Тест является надежным источником информации о самооценке человеком уровня своей тревожности в данный момент (реактивная тревожность) и личностной тревожности (как устойчивой характеристики человека). Тест разработан Ч.Д. Спилбергером и адаптирован Ю.Л. Ханиным.

Личностная тревожность характеризует устойчивую склонность воспринимать большой круг ситуаций как угрожающих, реагировать на такие ситуации состоянием тревоги.

Реактивная тревожность характеризуется напряжением, беспокойством, нервозностью.

Очень высокая реактивная тревожность вызывает нарушения внимания, иногда нарушения тонкой координации.

Очень высокая личностная тревожность прямо коррелирует с наличием невротического конфликта, с эмоциональными и невротическими срывами и психосоматическими заболеваниями.

Но тревожность изначально не является негативной чертой. Определенный уровень тревожности — естественная и обязательная особенность активной личности.

При этом существует оптимальный индивидуальный уровень «полезной тревоги».

Шкала самооценки состоит из 2 частей, раздельно оценивающих реактивную (РТ, высказывания № 1-20) и личностную (ЛТ, высказывания № 21-40) тревожность.

Шкала ситуативной тревожности состоит из 20 суждений (10 из них характеризуют наличие эмоций, напряженности, беспокойства, озабоченность, а 10 – отсутствие тревожности).

Результаты подсчитываются по ключу.

Обработка и интерпретация результатов:

до 30 – низкая тревожность;

31-45 – умеренная тревожность;

46 и более – высокая тревожность.

Испытуемому необходимо оценить свое самочувствие в данный момент. Предлагаются, например, такие утверждения: «Я спокоен», «Мне ничто не угрожает», «Я расстроен» и т.д.

В методике есть нормативы, указывающие на высокий уровень тревожности, средний и низкий. Реактивная тревожность характеризуется напряжением, беспокойством, нервозностью. Очень высокая реактивная тревожность вызывает нарушения внимания, иногда нарушения тонкой координации.

Значительные отклонения от уровня умеренной тревожности требуют особого внимания. Высокая тревожность предполагает склонность к проявлению тревоги в ситуациях оценки его компетентности. В этом случае следует снизить субъективную значимость ситуации и задач и перенести акцент на осмысление деятельности и формирование чувства уверенности в успехе.

Низкая тревожность, наоборот, требует повышения внимания к мотивам деятельности и повышения чувства ответственности. Иногда очень низкая тревожность в показателях теста является результатом активного вытеснения личностью высокой тревоги с целью показать себя в «лучшем свете».

Также разработана шкала для оценки личностной тревожности (как устойчивой характеристики человека), которая также состоит из 20 высказываний.

Испытуемый должен оценить, как он себя обычно чувствует. Здесь предлагаются, например, утверждения:

«Я испытываю удовольствие»,

«Я очень быстро устаю»,

«Я вполне счастлив» и др.

Личностная тревожность характеризует устойчивую склонность воспринимать большой круг ситуаций как угрожающие, реагировать на такие ситуации состоянием тревоги. Очень высокая личностная тревожность прямо коррелирует с наличием невротического конфликта, с эмоциональными и невротическими срывами и с психосоматическими заболеваниями.

Но тревожность не является изначально негативной чертой. Определенный уровень тревожности – естественная и обязательная особенность активной личности. При этом существует оптимальный индивидуальный уровень «полезной тревоги».

Шкалы ситуативной и личностной тревожности можно использовать в консультативной практике, при оценке результатов коррекции эмоциональных состояний, оценке динамики эмоциональных состояний у работников и т.д.

Методика диагностики самооценки Ч.Д. Спилбергера, Л. Ханина

Инструкция. Прочитайте внимательно каждое из приведённых ниже предложений. Зачеркните цифру в соответствующей графе справа, в зависимости от того, как вы себя чувствуете в данный момент. Над вопросами долго не задумывайтесь, так как правильных или неправильных ответов нет.

Бланк суждений

Ключ к методике оценки ситуационно и личностной тревожности

Хронічний панкреатит характеризується пошкодженням підшлункової залози. Чинників розвитку захворювання багато, але 80% — це вживання алкоголю, порушення дієти, спадкові причини, жовчнокам’яна хвороба, інфекційні хвороби, автоімунні зміни. Внаслідок панкреатиту розвивається цукровий діабет.

Основними проявами хвороби є:

—         больовий синдром. Виникає як при гострому нападі, так і при загостренні хронічного панкреатиту. Біль виразкоподібний, за типом лівобічної ниркової кольки, іноді з жовтяницею; важкістю після їжі, блюванням;

—         диспептичний синдром (здуття живота, пронос або послаблення стільця, велика кількість випорожнень, схуднення, гіповітаміноз, розвиток вторинної анемії зі зниженням рівня гемоглобіну, порушення статевої функції;

—         алергічний синдром у вигляді медикаментозної чи харчової кропив’янки;

—         ендокринні порушення: зміни рівня глюкози в крові аж до «панкреатогенного» цукрового діабетув період загострення;

—         симптоми загальної інтоксикації: загальна слабкість, відсутність апетиту, прискорене серцебиття, зміни в аналізі крові загального характеру;

—         зміни сусідніх органів від стискання набряклою підшлунковою залозою: жовтяниця, часткова кишкова непрохідність.

 Гострий панкреатит лікується тільки стаціонарно, а загострення хронічного – залежно від важкості перебігу. У перші 2-4 дні загострення хронічного панкреатиту рекомендовано голодування, для того щоб «виключити» підшлункову залозу з процесу травлення, прийом негазованих лужних мінеральних вод («Боржомі», «Ессентуль №4», «Поляна Квасова») до 1-1,5 лна добу. Заборона вживання алкоголю. Для зняття болю застосовують знеболюючі та спазмолітики. В жодному разі не використовувати тепло – грілки, пляшки з гарячою водою.

Прийом замісної терапії – ферментних препаратів, які призначає лікар відповідно до результатів обстежень, та обов’язкова дієта.

Рекомендації  щодо харчування під час загострення хронічного панкреатиту

У разі виникнення проблем з підшлунковою залозою відвідайте лікаря-гастроентеролога!

Хронічний холецистит – хронічне запальне захворювання жовчного міхура, переважно бактеріального походження, яке супроводжується порушенням функції (дисфункцією) а також зміною фізико-хімічних та біохімічних властивостей жовчі (дисхолією).

Виділяють холецистит калькульозний (з наявністю камінців) та некалькульозний (безкам’яний). Найчастішою причиною хронічного холециститу є інфекція (кишкова паличка, стрептокок, стафілокок, рідше – протей, клебсієла, ентерокок), яка проникає висхідним шляхом (із кишківника) лімфатичними або кровоносними судинами з вогнищ хронічної інфекції (тонзиліт, синусит, пародонтоз, аднексит і т. д.). Розвиток холециститу обумовлюють кишкові інфекції з затяжним перебігом, порушення імунітету, а також фактори, які порушують моторику жовчного міхура з його несвоєчасним випорожненням і застоєм жовчі: нерегулярний прийом їжі, паразитарні захворювання (лямбліоз, аскаридоз, опісторхоз), ожиріння.

Порушення моторики жовчного міхура і тонусу сфінктерного апарату частіше виникають в результаті емоційних перевантажень, стресів, невротичних реакцій, в період вагітності, під час прийому гормональних контрацептивів, а також за наявності супутніх захворювань (хронічний гастрит, дуоденіт, панкреатит, виразкова хвороба, цироз печінки, цукровий діабет та інші).

Основними проявами при загостренні хронічного безкам’яного холециститу є біль, що локалізується у правому підребер’ї, виникає через 30-60 хвилин після вживання жирної, смаженої їжі, яєць, холодних і газованих напоїв, вина, гострих закусок, і може тривати до 3 годин.

Біль супроводжується нудотою, гіркотою в роті, зниженням апетиту, повітряною відрижкою, загальною слабкістю, підвищенням температури тіла.

У пацієнтів з хронічним безкам’яним холециститом і пониженою моторикою жовчного міхура (гіпокінетичний тип дисфункції жовчного міхура) спостерігається тупий біль у правому підребер’ї, відчуття тиску і розпирання, що підсилюються при нахилі тулуба, нудота, гіркота в роті, здуття живота та закрепи.

Хронічний безкам’яний холецистит з посиленою моторикою жовчного міхура (гіперкінетичний тип дискінезії жовчного міхура) супроводжується колькоподібним болем у правому підребер’ї, що віддає у спину, під праву лопатку, у праве плече, рідше в епігастральну ділянку, серце, підсилюється під час глибокого вдиху. Біль короткочасний, виникає після порушення в дієті, вживанні холодних напоїв, виконанні фізичних навантажень. при стресах, іноді вночі.

Якщо такі симптоми зберігаються протягом 3 місяців – останніх півроку, то необхідно терміново звернутися до лікаря.

Хронічний холецистит розвивається поступово, запальний процес створює умови для згущення жовчі, відкладення кристалів холестеролу на стінках жовчного міхура і утворення камінців (жовчнокам’яної хвороби).

Часті загострення хронічного холециститу можуть призвести до запалення внутрішньопечінкових жовчовивідних шляхів (холангіту) а також до запального процесу підшлункової залози (панкреатиту), порушення мікрофлори кишківника і виникненню закрепів.

Жовчнокам’яна хвороба (ЖКХ) виявляється у 10-20% населення, жінки хворіють 2-3 рази частіше за чоловіків, після 60-70 років – в 30-40% випадків. Розвитку ЖКХ сприяють спадкова схильність, хронічні захворювання жовчного міхура, порушення метаболізму, нерегулярне харчування, малорухливий спосіб життя, надлишкова маса тіла, застій жовчі, вагітність.

Велике значення в розвитку ЖКХ має нераціональне харчування – надлишкове вживання багатої на жири їжі, що містить холестерол та рафіновані вуглеводи, борошняних страв. До утворення камінців призводить і голодування, великі перерви між прийомами їжі, відмова від сніданку, низькокалорійна, з високим вмістом жирів дієта (до 600 кКал і менше 3 г жирів в день).

Жінки з надлишковою масою тіла в 6 разів частіше хворіють на ЖКХ, навіть зайві 10 кг подвоюють ризик її розвитку.

У більшості випадків ЖКХ протікає без симптомів. Прояви хвороби залежать від кількості камінців, їхньої величини і розташування. Основним клінічним проявом є раптовий приступ болю в правому підребер’ї (печінкова колька), яка розвивається після прийому жирного, смаженого, після фізичного напруження, роботи в нахилі або їзди з тряскою в транспорті. Біль різної інтенсивності з іррадіацією в праву руку, лопатку, ділянку серця, може супроводжуватись нудотою, блюванням, здуттям живота, гіркотою та сухістю в роті. Минає після вживання спазмолітиків. Якщо напад триває більше 5 годин, і при цьому температура тіла 38 і вище, а також з’явилася жовтяве забарвлення шкіри і очей, темний колір сечі і світлий – випорожнення, це свідчить про розвиток ускладнень ЖКХ. Необхідно в терміновому порядку звернутися за медичною допомогою (викликати 103 – швидку допомогу). За наявності діагнозу ЖКХ обов’язково проконсультуватися в хірурга для визначення тактики подальшого лікування.

Своєчасна діагностика й систематичне лікування дозволять попередити прогресування захворювання та розвиток загрозливих ускладнень для життя.

Якщо Вам установили діагноз хронічного холециститу, ви маєте чітко виконувати рекомендації лікаря з вживання призначених препаратів, дотримуватися відповідного способу життя і дієти. Дотримання дієти і повноцінне харчування допомагають нормалізувати функцію печінки і жовчних шляхів, поліпшити жовчовиділення.

1.  Харчуйтесь 4-5 разів на день, невеликими порціями, вживайте їжу в один і той самий час. Це сприяє кращому відтоку жовчі.
2. Вживайте страви зі свіжих продуктів натурального походження в відварному , запеченому, зрідка тушкованому вигляді. Це дозволить запобігти ускладненням.
3. Не вживайте страви в холодному вигляді, не пийте холодні напої, які можуть спровокувати спазм жовчовивідних шляхів. Температура холодних страв має бути не нижче 15 градусів, гарячих – не вище 62 градуса.
4. Дотримуйтесь режиму праці та відпочинку, не нервуйте, уникайте негативних емоцій, більше рухайтесь.
5. Якщо у вас надлишкова вага і знижена моторика жовчного міхура, зменште енергетичну цінність раціону за рахунок вуглеводів, вживання жирів перенесіть на перший прийом їжі, вживайте на сніданок 1-2 десертної ложки оливкової олії з лимонним соком. Дуже корисні гречана і вівсяна каші. Цукор виключіть повністю. Додавайте в їжу натуральні харчові волокна, які містяться в пшеничних висівках, вівсянці, горіхах, фруктах. Робіть раз на тиждень розвантажувальний день, наприклад, рисово-компотний день: протягом дня 5-6 разів випити по 1 склянці компоту (всього 1. 5-2 л на день) із сухих або свіжих солодких фруктів. Крім компоту, 2-3 рази на день вживайте рисову кашу, заварену на воді без цукру. Денна норма рису – 50 г.
6. Якщо у Вас нормальна маса тіла і знижена моторика жовчного міхура, також не слід зловживати солодкими стравами. Рекомендовано не більше 50-70 г цукру в день. Велика кількість цукру, меду, варення, цукерок призводить до застою в жовчному міхурі. Нормалізації моторики жовчного міхура сприяють салати, вінегрети, заправлені олією. Яйця (жовтки)  мають жовчогінну дію, посилюють моторику жовчного міхура, тому їх можна включати до дієти з урахуванням індивідуальної чутливості.
7. Корисні вітамінні напої, чай із плодів шипшини. Протизапальний, спазмолітичний, має легкий послаблюючий ефект і зменшує процеси бродіння в кишечнику чай з плодів тмину. Пити його можна по 1\2 склянки 3 рази на добу.
8. Якщо у Вас хронічний безкам’яний холецистит з підвищеною моторикою жовчного міхура, зменште в раціоні продукти, що стимулюють його скорочення (тваринні жири, рослинне масло, наваристі м’ясні, грибні, рибні бульйони, свіже сало, зварені не круто яйця, лимони).
9. В період ремісії рекомендовані гідрокарбонатно-натрієві мінеральні води малої мінералізації («Боржомі», «Єсентуки» № 4, №17, «Нафтуся», «Свалява», «Березовська», «Слов’янська». Воду вживають негазованою, в теплому вигляді (40-50 градусів). Обов’язково враховується секреторна функція шлунка. При зниженій секреторній функції шлунка воду необхідно вживати за 30 хв. до їди, при підвищеній – за 60-90 хв. до їди, при незмінній – за 45 хв. до їди по 100 – 200 мл тричі на день протягом 3 – 4 тижнів.
10. Зменшенню запалення та застою в жовчному міхурі сприяє проведення 1 раз на тиждень беззондового зондування («тюбажу»). За відсутності протипоказів і за повного обстеження його слід проводити вранці натщесерце. Повільно (невеликими ковтками) випити 150 – 200 мл теплої (40 – 45 градусів) мінеральної води з додаванням 2-3 ложок столових сорбіту або 1-2 чайних ложки карловарської солі. Лягти на правий бік, на спину. Через 40 хвилин випити ще 100 мл мінеральної води. Критерієм ефективності є послаблення випорожнення, після чого рекомендовано випити 1 столову ложку сорбенту («Ентеросгель»). Через 1-1,5 години можна вживати їжу: свіжозаварений чай з медом, домашній сир. Для зменшення можливого здуття живота після процедури бажано випити до 5 таб. (дітям 2-3) активованого вугілля.
11. Якщо Ви приймаєте препарати з приводу супутніх захворювань, обов’язково інформуйте про це лікуючого лікаря, оскільки деякі медикаменти здатні впливати на функцію жовчного міхура і печінки. Слідкуйте за побічною дією медикаментів.
12. Своєчасно проводьте санацію вогнищ хронічної інфекції, запальних захворювань черевної порожнини, виключайте з раціону продукти з алергенним впливом.
13. Не рідше 1 разу на 6 міс. відвідуйте лікаря, робіть необхідні обстеження, не лікуйтеся самостійно або за порадами родичів, знайомих.

Бережіть своє здоров’я!

 Рекомендації з дієтичного харчування при хронічних захворюванняхпечінки та жовчного міхура 

Вегетативну дисфункцію, або вегето-судинну дистонію лікарі називають «непомітною» хворобою. Вони іноді шуткують з пацієнтами: «Хто знає, що з вами, але здається ви не вдаєте хворого». А все тому, що цей діагноз криється за безліччю «масок», прихованих симптомів, які на перший погляд здаються тимчасовими і невинними.

Вегетативна дисфункція – це захворювання, що пов’язане з порушеннями в роботі вегетативної нервової системи. Через тетак важко знайти корінь проблеми–як лікувати те, що не має певного місцезнаходження в тілі? Вегетативна нервова система пронизує весь організм. Тривожні симптоми з’являються, коли знижується тонус системи і вона не виконує своїх основних функцій. Але в назві нездужання згадуються ще і «судинний». Це пояснюється тим, що вегетативна нервова система тісно взаємодіє з судинною. Вони обидві пронизують весь організм і тісно переплітаються між собою. Крім того,  більшість своїх функцій вегетативна система здійснює завдяки судинній. Наприклад, коли спекотно, судини розширюються – людина пітніє. Якщо вегетативна система дала сигнал позбутись від тепла, а судини не зреагували належним чином, виникають поломки в роботі цих систем. Таких варіантів дистоній безліч. Саме це захворювання криється під кількома «масками» — станами, які і є проявом захворювання.

 Ознаки хвороби

Різноманітні й нечітко проявленні симптоми можуть заплутати навіть досвідченого лікаря. Все ж, є ознаки, що трапляються найчастіше:

• Організм погано пристосовується до погодних умов;
• Підвищена або знижена пітливість (загальна та локальна);
• Нестабільність температури тіла;
• Біль в області серця (поколювання, похідні болі, дискомфорт в області серця, відчуття стиснення в грудях, часті відчуття недостатності повітря);
• Подразливість, нервозність;
• Нестабільний знижений або підвищений артеріальний тиск;
• «Мурашки» по тілу, поколювання, оніміння різних частин тіла;
• Головний біль, запаморочення; постійна втома;
• Дуже гарний або, навпаки, поганий апетит.

                                «Сумні зітхання»

При вегето-судинній дистонії (ВСД) практично завжди виникають дихальні розлади. З’являється завжди поверхневе дихання при фізичних навантаженнях і хвилюванні, відчуття неповного вдиху, бажання і потреба періодично вдихнути повітря (так звані «сумні зітхання»), часто людина може відчувати задуху, подібну, як при бронхіальній астмі. Серед інших неприємних відчуттів – відчуття «кому» або стиснення горла, непереносимість душних приміщень, потреба постійно відчинити вікна, виходити із приміщення. При цьому виникає запаморочення голови, серцебиття, відчуття тривоги, страх задихнутись і померти. Всі ці явища виникають в більшості під час емоційного напруження.

Втома, що не минає

Синдром хронічної втоми лікарі називають недугою цивілізації. Основні симптоми знайомі всім – (втомлюваність) швидка втома, погіршення пам’яті, зниження уваги, постійна подразливість, поганий настрій, депресія. Термін з’явився в1984 році: використовувати його запропонувала група американських дослідників, оскільки термін цей відображає основну ознаку хвороби. Втома, яка спостерігається при синдромі, відрізняється тим, що постійно наростає. Занепад сил супроводжується підвищенням температури тіла до 37,3с, головним болем, збільшенням лімфатичних вузлів. Основним для хвороби вважається два критерії: втома прогресує і не минає після відпочинку; відсутні інші причини хвороби, які викликають втому, що минає.

Вважається, що пусковим механізмом для синдрому хронічної втоми слугує хронічний стрес, послаблений імунітет, вірусна інфекція, особливо герпес.

                  Залежність від погоди

Метеозалежність здавна викликала подив і страх людини перед незрозумілими явищами природи. Людей, які відчувають зміни погоди, називають «живими барометрами», «пророками погоди». Особливо гостро різкі зміни погоди і стрибки атмосферного тиску відчувають люди з діагнозом «вегето-судинна дистонія». Гіпертоніки скаржаться на погане самопочуття в ясну погоду, коли підвищується атмосферний тиск і рівень кисню в повітрі. А гіпотоніки гірше почуваються в похмуру погоду, під час дощу. Зміни сонячної активності і магнітні бурі викликають дискомфорт і в тих, і в інших, як захисна реакція на негативну дію оточуючого середовища, спостерігається підвищення рівня холестерину і адреналіну. Це не може не приводити до підвищеної втомлюваності, втоми. До цих симптомів можуть додаватись: головний біль, запаморочення голови, болі в суглобах, порушення серцевого ритму.

                             Якщо пальці, як крижинки…

Вислів  «холодні руки – гаряче серце» зовсім не означає, що людина наділена великим темпераментом. Така неприємність — одна із ознак вегето-судинної дистонії. У давнину хворобу називали «блідою неміччю». Зауважовалося, що хворіють переважно легкозбудливі дівчата до 25 років, Недузі дали назву синдром Рейно – за іменем французького лікаря, що її описав. Все починається з раптових короткочасних приступів оніміння пальців, що виникають під дією холоду, наприклад при митті або пранні в холодній воді; рідше – як результат сильного хвилювання. Пальці раптово біліють, одразу за онімінням з’являється різкий пекучий біль. Спочатку, щоб позбавитись від болю, достатньо м’яко промасажувати і зігріти пальці 2-3 хвилини. З часом приступи можуть виникати без всякої видимої причини, навіть в спекотну погоду. Їх тривалість збільшується, доходить до 1,5-2 годин. При цьому шкірні покриви не лише стають блідими, але і набувають синюшного відтінку. Розвиток хвороби пов’язаний з порушенням кровопостачання відповідних органів, зміною тонусу судин, якщо регулюється нервовою системою. Холодні кінцівки — результат неврологічних порушень, низького гемоглобіну, поганої циркуляції крові, а іноді низького обміну речовин. Що зробити, щоб руки і ноги не були льодяними? Вирішальне слово за лікарем. А загальні поради такі: на ніч робіть контрастні ванночки для рук і ніг — поперемінно опускайте їх в гарячу (38-40с) і холодну (16-20с) воду руки – по лікті, а ноги – до середини гомілки. Потім розітріть шкіру махровим рушником. На ніг можна одягнути шерстяні чи бавовняні шкарпетки.

                     «Синдром менеджера»

Якщо ви думаєте про роботу більше 10 годин на день – це означає, що у вас «синдром менеджера»! Так названий «синдром менеджера» став однією із хвороб цивілізації. Симптоми: постійна хронічна втома, апатія, відраза до роботи, неможливість сконцентруватись на якійсь справі, відчуття безвиході, безглуздя того, що відбувається. Більшість хворих на «синдром менеджера» — активні, амбіційні люди віком 30-45 років, які обіймають управлінські посади. По 10-12 годин на день вони присвячують роботі, ведуть сидячий спосіб життя, або навпаки перебувають в постійних роз’їздах. Їм доводиться приймати відповідальні рішення, спокійно реагувати на помилки підлеглих і причіпки керівництва. Постійні стреси можуть призвести до того, що людина втратить здатність перемикатись із службових справ на особисті, давати повноцінний відпочинок своєму організму. Щоб уникнути «синдрому менеджера», пам’ятайте: робочі справи не варто нести додому. До речі, синдром менеджера характерний не лише для дорослих, на нього страждають школярі-відмінники.

 Типи проявів ВСД

• Гіпотонічний. Найчастіше в худорлявих людей виявляється низьким тиском, анемією, а також втратами свідомості.
• Гіпертонічний. Характерний людям з надлишковою вагою. Підвищений тиск, пітливість набряки можуть свідчити про те, що людина страждає на ВСД.
• Змішаний. Більш складний тип, оскільки для нього характерні стрибки тиску від низького до високого.

З лікувальною метою при ВСД рекомендовано вживати адантогени, транквілізатори, які рекомендує лікар.

Згідно з даними статистики, закреп буває у 30-50% працездатного населення (в 3 рази частіше в жінок). Серед людей похилого віку–до 60%; у жінок у період вагітності ‑ до 40%.

Умовно закрепи поділяють на:

• Гострі (до 3 місяців тривалості) і хронічні;
• Первинні (функціональні; при відсутності патологічних змін у кишківнику) і вторинні (органічні, які є проявом або симптомом основного захворювання).

 Функціональний закреп часто виникає в осіб молодого та середнього віку, які займаються розумовою працею, підлягають нервово-психічним впливам, ведуть малорухливий спосіб життя, робота яких пов’язана з відрядженнями з некомфортними умовами. Причинами порушення кишкового транзиту є також нерегулярне харчування, голодування, недостатнє вживання рослинної клітковини і рідини, що веде до зменшення калових мас і їх ущільнення. В осіб похилого віку закреп виникає в результаті зниження моторики й тонусу кишківника на фоні обмеження рухової активності і депресії.

Органічний закреп у дорослих будь-якого віку виникає при запальних захворюваннях кишківника (коліт), збільшення об’єму й довжини товстого кишківника (доліхоколон, доліхосигма), механічних перешкод в кишківнику (пухлина, звуження, глистна інвазія), патології прямої кишки (гемороїдальні вузли, анальні тріщини, виразки), а також може виявлятись при ендокринних (цукровий діабет, ожиріння, гіпотериоз, гіперпаратиреоз) і неврологічних захворюваннях (хвороба Паркінсона, розсіяний склероз, травма, пухлина спинного мозку, нейропатія та інші).

Вторинний закреп внаслідок порушення моторики товстої кишки обумовлює також прийом деяких лікарських засобів (алюмінійвмістні антациди, антидепресанти, опіоди, препарати кальцію, заліза, діуретики й інше.)

Закреп може супроводжуватись різними клінічними проявами. При тривалій затримці дефекації часто турбує біль, здуття, вурчання в животі, які зменшуються після важкої і болючої дефекації. Можливе зниження апетиту повітряна відрижка, неприємний присмак в роті.

Доволі важким симптомом може стати здуття живота (метеоризм), яке викликане підвищеним утворенням газів в результаті дії бактерій в кишківнику при повільному просуванні калових мас по товстій кишці. Здуття може супроводжуватись рефлекторними реакціями з боку інших органів-болючістю в області серця, серцебиттям, порушення ритму серцевої діяльності, задишкою. При тривалому закрепі виникають симптоми інтоксикації – шкіра стає блідою, сухою, втрачається еластичність, нерідко зменшується працездатність, виникає головний біль, нудота, болі в м’язах, з’являється загальна нервозність, подавлений настрій, порушується сон. Довготривалий закреп без адекватного  лікування є причиною розвитку різних ускладнень, найчастіше – вторинного коліту, проктосигмоїдиту, захворювань прямої кишки, утворення калового завалу аж до утворення кишкової непрохідності. Каловий завал (копростаз) – стан, за якого самостійна евакуація калових мас неможлива.

Хронічний каловий завал може призводити до нетримання калу, інфікування сечових шляхів, ректальної кровотечі, випадіння прямої кишки.

Якщо у вас виник закреп, обов’язково зверніться до лікаря для з’ясування причини, уточнення діагнозу і призначення адекватного лікування.

Особливо це важливо за наявності симптомів, які свідчать про серйозне захворювання кишківника:

— довготривале безпричинне порушення функції кишківника;

— поява свіжої крові та слизу в калі;

— зменшення діаметру калових мас;

— наявність у близьких родичів в анамнезі пухлини товстої кишки, запальних захворювань кишківника;

— безпричинне зменшення маси тіла, залізодефіцитна анемія, підвищення температури тіла;

— вік старше 50 років;

— болі постійного характеру в задньому проході або несправжній потяг до дефекації;

— важкий закреп, що не піддається лікуванню.

На жаль, між виникненням  захворювання і розвитком клінічних проявів, проходить тривалий час, тому профілактичний огляд рекомендовано при виникненні несистематичних і слабко виражених симптомів.

            Запам’ятайте! Своєчасна діагностика й адекватне лікування дозволяють попередити прогресування захворювання і розвиток ускладнень лікувати.

Простіше попередити проблему, ніж її наслідки. У профілактиці закрепу велике значення має дотримання певного способу життя і дієти.

                         Рекомендації щодо способу життя:

1. Дотримуйтесь режиму праці й відпочинку, не перевтомлюйтесь, не нервуйте, не допускайте негативних емоцій.

2. Намагайтеся більше рухатись, займайтесь гімнастикою, плаванням, ходінням.

3. Виконуйте фізичні вправи для зміцнення м’язів передньої черевної стінки і тазового дна.

4. Не ігноруйте потяг до дефекації.

5. Забезпечте комфортні умови для дефекації.

6. Намагайтесь відвідувати туалет в один і той самий час, краще вранці після сніданку.

7. Виділяйте для дефекації стільки часу, скільки необхідно для її завершення.

8. Пацієнтам з обмеженими можливостями надавайте можливість і комфортні умови для своєчасного виконання акту дефекації.

9. Самостійно проводьте масаж живота (круговими рухами протягом 5 хв. на день)

10. Слідкуйте за масою тіла, оскільки її надлишок призводить до закрепів.

11. Намагайтесь частіше отримувати позитивні емоції, за необхідності звертайтесь до психолога й психотерапевта.

12. При тривалому закрепі уникають довготривалого прийому послаблюючих засобів, особливо препаратів сенни, ревеню, крушини, які не тільки порушують моторику і секрецію кишківника, але і пошкоджують слизову оболонку (підвищують ризик розвитку колоректального раку).

Харчування пацієнтів із закрепами має бути збалансованим, включати страви, які містять харчові волокна (хліб з висівками, овочі, фрукти), що нормалізують моторику кишківника та не виникають процес бродіння.

                         Рекомендації щодо раціонального харчування

 1. Вживайте страви зі свіжих продуктів натурального походження в відвареному, тушкованому, запеченому вигляді або приготовані на пару. Приймайте неподрібнену їжу. Овочі та фрукти краще вживати в сирому або відвареному вигляді.

2. Температура холодних страв має бути не нижче 15 градусів, гарячих – не вище 60.

3. Вживайте їжу в один і той самий час, 4-5 разів на день. Останнє вживання їжі (склянка кефіру) можлива перед сном.

4. Сніданок для Вас – основний прийом їжі. Їжа, яка споживається вранці, повинна містити велику кількість клітковини (каша, овочевий салат, мюслі).

5. Поступово збільшуйте вживання клітковини (до 15 – 30г на день), щоб зменшити ризик здуття кишківника. Ефективний прийом пшеничних висівок за такою схемою: перші 10-12 днів по 1 чайній ложці (висівки запарюють окропом, після охолодження проціджують; утворену кашеподібну масу вживають з їжею 3 рази на день); потім 2 тижні по 2 чайних ложки 2 – 3 рази під час їжі. Зважайте, що висівки абсолютно протипоказано при будь-якому запальному процесі шлунково-кишкового тракту, при тривалому застосуванні вони знижують всмоктування кальцію, цинку, фосфору.

6. Вживайте більше фруктів з підвищеним вмістом клітковини і сорбіту (яблука, абрикоси, родзинки, персики, груші, сливи і чорнослив, малину, полуницю), які ефективні як для профілактики, так і для лікування закрепів. Консентрація сорбіту в сухофруктах в 5 – 10 разів вища, ніж в свіжих фруктах.

7. Одноразове вживання їжі-не більше 300гр, але і не більше 500гр.

8. Вживайте не менше 1,5 – 2 л рідини в день. Достатня кількість рідини потрібна при вживанні продуктів з підвищеним вмістом клітковини, одначе потребує корекції для людей похилого віку й ослаблених хворих. Вранці натще можна (при погодженні з Вашим лікарем) випивати 1 склянку холодної або теплої мінеральної води з солями магнію згідно з інструкцією.

9 При виборі напоїв віддавайте перевагу сокам (сливовий, персиковий, абрикосовий, морквяний), компотам і нежирним кисломолочним продуктам.

10. Не  голодуйте.

11. Не вживайте продукти з високим вмістом жиру, здобні хлібобулочні вироби, шоколад, гострі страви, копченості, рис, манну кашу, картопляне пюре.

12. Обмежте вживання чорного чаю, какао, солодких газованих напоїв, алкогольних напоїв, які призводять до закрепів.

13. У разі неефективності дієти вживайте тільки рекомендовані Вашим лікарем препарати із послаблюючим ефектом.

14. При вживанні лікарських засобів з приводу супутніх захворювань, обов’язково попередьте про це лікуючого лікаря.

15. Якщо на фоні призначеного лікування у Вас з’явились шкірні висипи, блювання, нудота, головний біль, обов’язково розкажіть про це лікарю.

16. Регулярно відвідуйте лікаря (не рідше 1 разу на 6 міс.) для проведення необхідного обстеження та корекції лікування. Не намагайтесь лікуватись самостійно. Не вживайте послаблюючих засобів за порадою родичів чи знайомих. Бережіть здоров’я.

                Найважливіші суміші для ліквідації закрепів

Склад: насіння льону, сливи та абрикоси, подрібнені по 200 г, родзинки 200 г, вівсяні пластівці 800 г, вівсяні висівки 400 г, вода 2,8 л, сіль 15 г. Змішують всі інгредієнти, крім пластівців і висівок, настоюють 12 год. Потім додають пластівці з висівками, доводять до кипіння. При необхідності можна додати воду.

              Послаблююча суміш Беверлі-Трейвіса

Склад: родзинки, чорнослив, інжир, фініки, смородина по 1 склянці. Все подрібнити на блендері до утворення густої маси, зберігати в холодильнику. Рекомендовано вживати по 2 ст. л. суміші 2 рази на день.

Збільшувати або зменшувати дози необхідно до відповідності з консистенцією калових мас і частотою дефекації.

            Будьте здорові!

Більшість людей вважають жири головним ворогом здоров’я, намагаються виключити їх з раціону, надаючи перевагу знежиреним продуктам. Чи це правильно?

 Міф 1. Жири в складі продуктів шкодять здоров’ю та фігурі.

 Реальність. Жири–незамінний елемент нашого організму. Вони входять до складу його клітинних структур і необхідні для побудови нових. Мозок людини на 70% складається із жироподібних речовин. З жирами в організм потрапляють вітаміни A, D, E, K, незамінні жирні кислоти, життєво необхідні речовини, лецитин і холестерин. Науково обґрунтовано, що в раціоні людини близько 30 %  загальної калорійності їжі повинні становити жири. У день необхідно вживати 90–100 г жирів, із них – 30 % ‑ рослинного походження, 70% ‑ тваринного. Наприклад, 15–30 г рослинної  олії і 20–25 вершкового масла.

Лецитин складає основу мієлінової оболонки нервових клітин і волокон, сприяє правильному обміну жирів, підсилює жовчовиділення, бере участь в  утворенні клітинних мембран.

Добова потреба людини в лецитині – близько 5 г. На нього багаті яйця, печінка, ікра, м’ясо кролика, нерафінована олія (2.5‑3.5 г на 100 г продукту), але найбільше його в яєчному жовтку.

 Міф 2. Всі жири однаково шкідливі.

 Реальність. Жири поділяються на нейтральні та жироподібні речовини. Нейтральні складаються із гліцерину й жирних кислот, які бувають насиченими та ненасиченими. Насичені кислоти переважають у тваринних жирах і при вживанні у великій кількості негативно впливають на жировий обмін, функцію печінки, сприяють розвитку атеросклерозу. Ненасичені кислоти містяться в усіх жирних продуктах, але особливо багато їх в рослинній олії.  Вони нормалізують кількість холестерину і є засобом профілактики багатьох захворювань серцево-судинної системи.

 Міф 3. Холестерин-ворог здоров’я № 1.

 Реальність. Холестерин необхідний для нормального функціонування організму. Він регулює проникність клітинних мембран, бере участь в утворенні статевих гормонів, гормонів кори наднирників, вітаміну D в  шкірі.  З їжею в організм надходить близько 0,5 г холестерину в день.  У самому організмі 1.5-2 г холестерину утворюється із продуктів обміну жирів, вуглеводів, амінокислот.

Різке обмеження холестерину в раціоні призводить до збільшення його утворення в організмі, і як наслідок, до порушення жирового обміну. Холестерин міститься практично в усіх тваринних продуктах і майже відсутній в продуктах рослинного походження, тому надпис на рослинній олії «не містить холестерину» – приманка для покупців.

 Міф 4. Яловичина – найкорисніша, а свинина – шкідлива.

 Реальність. На думку дієтологів, найбільш цінною вважається яловичина середньої вгодованості. В яловичому жирі міститься 75 мг холестерину і 70 мг лецитину – протихолестеринового фактору. Однак в жирі свинини, на відміну від інших жирів тваринного походження, міститься більше високонасичених жирних кислот. Тому навіть при дієтичному харчуванні яловичину можна іноді замінювати відвареною нежирною свининою. Для дієтичного харчування оптимальним є відварене м’ясо телятини.  Близько 60 % жиру телятини складають високоненасичені жирні кислоти. А у звареному бульйоні залишаються шкідливі азотовмістні екстактивні речовини і майже весь холестерин. Куряче м’ясо за вмістом холестерину і ліпотропних речовин суттєво не відрізняється від яловичини. Відварену курку без шкіри можна включати  до найбільш строгих дієт.

Вчені стверджують: тварини ніколи не страждають проблемами з хребтом, а ми розплачуємося болями в спині за те, що в процесі еволюції стали на дві ноги, відмовившись від ходіння на чотирьох кінцівках. Назад для людини дороги немає. Є лише необхідність навчитись жити без болю.

Як влаштований хребет

Хребет людини схожий на складну інженерну конструкцію і виконує 2 важливі функції: опірно-рухову і захисну (захищає спинний мозок). Стародавня східна медицина вважала, що хребет – вмістилище життєво-важливої енергії; за його станом складається враження не лише про здоров’я внутрішніх органів, але і про душевне самопочуття людини. Хребет складається із 33-34 розміщених один над одним хребців, поєднаних в єдиний ланцюг. Це дозволяє нам рухатись; згинатись в різних напрямках, повертати голову. Між хребцями розміщені гнучкі хребці – міжхребцеві диски, які пом’якшують поштовхи, що йдуть, від колінних, стегнових і інших суглобів. Це своєрідна «подушка безпеки», котра захищає від пошкоджень під час ударів. Ріст хребта закінчується в 24-25 роки. З віком хребці й диски між хребцями руйнуються, і багато людей віком 60 років стають нижчими на 2-5 см. Складна S-подібна форма хребта формується завдяки фізіологічним вигинам. Вигін з боку спини вперед називається лордоз (шийний і поперековий) назад – кіфоз (грудний і крижовий). Вони дозволяють пом’якшувати вібрацію та удари.

5 головних ворогів здорового хребта

1. Надлишкова вага – підвищує механічне навантаження на хребет.

2. Паління – порушує обмін речовин і відновлювальні процеси в організмі.

3. Сидячий спосіб життя – підвищує статичне навантаження на хребет, зменшує тонус м’язів, що підтримують його правильну форму, сприяють закріпленню неправильної осанки.

4. Неправильна осанка призводить до утворення патологічних вигинів.

5. Надмірне фізичне навантаження – підвищує навантаження на хребет.

Сутулість шкодить здоров’ю

Негаразди з хребтом призводять до порушення постави (патологічний некроз, сколіоз, лордоз). Крім непривабливого зовнішнього вигляду, це спричиняє порушення роботи внутрішніх органів, проблеми в шийному відділі хребта – часта причина головного болю, порушення пам’яті, зору, слуху та багатьох інших неприємностей. При остеохондрозі грудного відділу можливі болі в серці, а також в животі, як при захворюваннях шлунка, жовчного міхура та інших органів черевної порожнини. Якщо уражений поперековий відділ, можливі порушення сечовипускання та порушення статевих функцій. Щоб не зашкодити спині, не піднімайте вагу на прямих ногах, нахиливши тулуб вперед. Треба присісти, зігнути ноги в колінах, і, підіймаючи вагу, тримати тулуб прямо, злегка вигнувши його в поясниці. Так роблять це штангісти.

                       Перші симптоми проблем з хребтом

•  Біль в спині або шиї, коли ви встаєте з ліжка вранці.
•  Неприємні відчуття при закиданні голови назад.
• Частий головний біль й запаморочення.
• Відчуття дискомфорту біля лопаток при глибокому вдиху або видиху.
• Незначне оніміння рук або ніг.
• Біль при різних рухах. 
• Надзвичайна напруженість та сутулість м’язів спини, яка з часом минає самостійно.

Будь-який дискомфорт в спині (навіть невеликий, якщо повторюється з кожним разом триваліше), потребує уваги! У таких випадках обов’язково проконсультуйтесь з лікарем-вертебрологом.

Чому болить спина?

Частіше болі в спині пов’язані з такими порушеннями в роботі хребта: Остеохондроз — зміни в міжхребцевих дисках (частіше в шийному та поперековому відділах). При остеохондрозі виникають порушення обмінних процесів в м’язах і зв’язках, що оточують хребет. З віком та під впливом певних факторів в кістковій та хрящовій тканинах міжхребцевих дисків з’являються болі, обмеження рухливості в уражених суглобах, невралгії, радикуліти, сколіози. Грижа міжхребцевих дисків може стати причиною нестерпного болю в спині. Виникає як ускладнення остеохондрозу. Якщо захворювання не лікувати, міжхребцеві диски продовжують сплющуватись, їхні краї виходять за межі нормального розміщення диска. Це може призвести до інвалідності. Радикуліт – ускладнення остеохондрозу, при якому диски втрачають свою еластичність, сплющуються, зміщуються, міжхребцеві отвори звужуються, а спино-мозкові нервові корінці, що виходять через них, защемляються. Симптоми радикуліту: біль в шиї, потилиці, верхніх або нижніх кінцівках, в попереку. Іноді бувають головний біль, дзвін у вухах, біль в серці. Люмбаго (простріл) — гострий біль в поперековій області, частіше за все односторонній. Виникає раптово після перевантаження, під час піднімання ваги, різкого перегріву, переохолодження. Хворий не може розігнутися, займає вимушене (напівзігнуте) положення.

    Відчуйте себе…сонцем!

Лікарі пропонують комплекс вправ, що допомагають поліпшити осанку, зміцнити м’язовий каркас та попередити остеохондроз. Робіть зарядку щоденно, повторюючи кожну вправу 10-15 разів.

«Я-сонце»

Стати спиною впритул до стіни, руки підняти вгору долонями вперед. Залишайтесь в такому положенні 5 хвилин.

 «Краб»

Станьте прямо. Руки опущені, плечі розслаблені. Праву руку зігніть в лікті і заведіть за голову. Ліву опустіть донизу, згинаючи в лікті і відведіть за спину. Намагайтесь з’єднати долоні. Потім поміняйте положення рук.

«Лаз»

Ця вправа особливо корисна для корекції осанки. Стоячи рачки, треба «пролізти» в умовний лаз під парканом.

• У дитини кісток більше, ніж у дорослого. У тілі дорослої людини налічується 206 кісток, а у тілі дитини – 300. У новонародженого деякі кістки (наприклад, кістки черепа) складаються із кількох м’яких кісток. Це полегшує малюку проходження пологовими шляхами. У подальшому такі кістки зростаються, утворюючи одну кістку.

• Найдовша й найміцніша кістка. Найдовша кістка у людини – стегнова. Її довжина становить біля 27,5% зросту людини. Найменша кістка – стременце. Це одна з трьох слухових кісточок у середньому вусі, її довжина – 2,6-3,4 мм, вага 2-4 г. Щелепна кістка – найбільш міцна і тверда в скелеті.
• Вранці ми вищі, ніж увечері. Це пов’язано з формою хребта, який представляє собою злегка вигнутий стовп. Величина вигинів може мінятися – хребет ніби складається й розпрямляється. Як результат, протягом дня хребет стискається, і на вечір ми втрачаємо у зрості до 1 см.
• Посміхаючись, ми залучаємо до роботи 17 м’язів обличчя. В організмі людини налічується 500-600 м’язів. Під час плачу в людини працює 43 м’язи обличчя, а при посмішці – усього 17. Таким чином, сміятись енергетично вигідніше, ніж плакати.
• Найсильніший м’яз. Найсильніший м’яз у пропорціях до своїх розмірів – язик. Утім, справа не лише в силі, але й у витривалості: язик працює протягом дня – під час переговорів, за сніданком, обідом, вечерею і т.д.
• Щоб зробити один крок… необхідно залучити 200 м’язів. Ця кількість може бути більшою чи меншою залежно від того, як розподіляється навантаження під час ходьби.
• Як ми відчуваємо смак.Є чотири основні смаки. Смакові рецептори, які розрізняють солоне і солодке, знаходяться на кінчику язика, ті, які розрізняють гірке – в центрі, а ті, що розрізняють кисле – з боків язика.
• Як ми чуємо звуки. Людське вухо подібне на мініатюрне піаніно. Воно містить в собі еквівалент 10000 струн та 3000 молоточків.
• Як ми відчуваємо запахи. Площа нюхової зони носа – 5 кв.см. тут розміщено біля мільйона нервових закінчень. Нюх перший із 5 почуттів людини починає погіршуватися з віком.
• Вага немовлят. В проміжку часу між заплідненням і народженням вага плоду збільшується у 5 млнразів.
• Мікроби людини.2 кгмікробів живе в організмі людини. Таку вагу вони становлять тому, що швидко діляться і пристосовуються до навколишнього середовища. Більшість бактерій колонізують в кишківнику. Нешкідливі далеко не всі. Залежно від того, якого типу мікроби переважають в організмі людини, можна визначити схильність до тих чи інших захворювань.
• Нервові клітини не відновлюються. Починаючи з тридцятого року життя в організмі людини щоденно гинуть 30-50 тисяч нервових клітин. Зменшуються основні розміри мозку. З віком мозок не лише втрачає вагу, але і змінює форму – сплющується. У чоловіків вага мозку максимальна у 20-29 років, у жінок –в 15-19.
• Робота очей. Щоб дати ногам таке саме навантаження, яке витримують м’язи очного яблука протягом дня, необхідно пройти 80 кілометрів.
• Чому сіпається верхнє повіко ока? Найчастіша причина – недостатність магнію, спровокована стресом. Нервове напруження «вимиває» магній із організму, а як результат, з’являється така реакція, як нервовий тік. Також спазм верхнього повіка може спричинятися надмірним вживанням кави та недостачею сну.
• Мозок працює зі швидкістю світла. Людині потрібно від 250 до 450 млсек, щоб зрозуміти зображення будь-якого первинного предмету. Мозкові хвилі бувають 4 видів:
— альфа, коли ми розслаблюємось;
— бета, коли ми розмірковуємо над проблемами;
— тета, коли нас осявають яскраві кольорові ідеї;
— дельта, коли ми спимо.
• відбиток пальців. Свіжий відбиток пальця важить близько однієїмільйонної долі грама. Він складається з води, жирів, білків і солей, які виділяються шкірою.
• При нарізанні цибулі ми плачемо сірчаною кислотою. При нарізанні цибулі виділяються леткі хімічні сполуки, що містять сірку. Коли вони осідають на наших очахі змішуються зі сльозами, утворюється низькоконцентрований розчин сірчаної кислоти. Мозок реагує миттєво, змушує активно працювати слізні залози, щоб змити шкідливу речовину.